Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

– Ич, iдолова душа! – обурився Терешко. – Муляють йому тi багатирi!

– Ну, – сказав Рябченко, – а я таки думаю, що нам його не минути. Бо вiн крутитиме в громадi. Пам'ятаєте, як було з Стецьковою справою? Через його ж, через Зiнька ж, усе сталося.

– Дак що ж iз ним робити? – спитав Денис.

– Приняти до нас у спiлку, – вiдказав Рябченко.

– От такої!

– Iншого нiчого не вигадаєш.

– Та в його й грошей нема.

– Можна йому гуртом позичити, аби рота затулити.

– А як не схоче? – питав Манойло. – Он же, чуєш, який голiнний?

– Треба так зробити, щоб схотiв, – обстоював за своє Рябченко.

– Ну, та як же ти зробиш? – не розумiв Копаниця.

– А треба, щоб йому був великий бариш, – вiдказав Рябченко.

– Уже ж бiльшого, як усiм, не буде!

– Коли цей йому здасться малий, то треба й бiльшого дати.

– Чого ж то так? – спитав неприхильне Денис. – I грошi йому позич, та ще й бариша з свого заробiтку прикинь! Це вже буде зовсiм не по правдi!

– Що ж ти маєш робити, – казав спокiйно Рябченко, – коли таке дiло? Та воно не так i страшно, як здається. Коли треба буде, то ми йому попустимо тепер бiльший бариш, щоб вiн не зiпав у громадi за пересельськi надiли тощо… Цим його вiд товариства вiдлучимо. Бо вiн через те тiльки й силу має, що з ним товариство таких, як i сам, гольтiпак. А як вiн їх раз зрадить, то вже вони його зроду не приймуть, поневолi тодi буде з нами, хоч i без великих баришiв.

– То тодi йому хвоста вкрутимо?

– Авжеж!.. А як вiн од їх одкинеться, то самi вони довго не вдержаться.

– Бо вiн же в їх голова, старшина!.. – зареготався Копаниця. – Що правда, то правда, – нам треба його збити з плигу. Бо воно – блоха, ну, а й блоха як почне кусати, то спати не дасть. Нехай Остап Дорохвейович коло його заходиться, – йому це найзручнiше.

– Та що ж, i заходюсь, – згодився Остап. – Тiльки ви менi скажiть, що йому говорити.