Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

– Розстараєшся!.. Розстараєшся!.. – загомонiли гостi. – А ми тобi пособимо в громадi: не попустимо, заткнемо горлянки ротатим.

– Спасибi вам, господа хазяїни, спасибi! – кланявся Денис. – Я на вас – як на бога!.. Уже тепер ви менi, а колись i я вам, дасть бог, чимсь пособлю.

– Iстинна правда, сказав кум Терешко i додав панської приказки: – Рука ногу моїть.

– Правильно! – промовив старшина. – Постановить: продать переселенчеськi надiли Денису Пилиповичу Сивашову.

– Продать! Продать!.. – загули гостi.

– А голоту, котора буде верещати, – скрутить!

– Скрутить! Скрутить!

– Щоб не смiли морди куди не треба пхати, – по мордяцi їх!

– По мордяцi! По мордяцi!

I все товариство зареготалося. Голоснiше за всiх реготався сам старшина Григорiй Павлович, i його товсте, сите обличчя з поганенькою руденькою борiдкою аж двигтiло все, закинувшися назад. На весь рот реготав i кум Терешко, смiялися Манойло з Остапом, радiсно дрiбненько смiявся в широку русяву бороду Денис, а череватий одутлий Сучок додавав свого поважного – го-го-го-го! – мов порожня бочка гула. П'янi червонi обличчя, блискучi вiд поту й смальцю, що на їх повиступав, якось чудно розтягалися, очi заплющувалися, а замiсто їх широко зяли ямки червоних пащ-ротiв з жовтими великими зубами, вискаленими з-пiд щетинястих усiв.

Самий Яхрем Рябченко не реготав, тiльки ледве всмiхався. Увесь час вiн сидiв мовчки, погладжуючи свої чепурно закрученi темнi вуса або чистенько виголене пiдборiддя та блискаючи своїми пронозуватими очима. Тепер, як регiт трохи вщух, вiн озвався:

– По мордяцi!.. Дай йому сьогоднi по мордяцi, а завтра воно знову лiзе. От так, як свиня: ти її бий, а вона кувiка та таки лiзе крiзь тин на вгород.

– А ти таки бий по мордяцi, поки почує та назад поверне! – сказав Манойло.

– А одвихнувсь – вона знову там.

– Ну, дак що ж його робити?

– А що свиням роблять, щоб на вгород не лазили? – спитав Рябченко.

– Та що ж? Колодку прив'язують…

– Ну?

– Що – ну?

– А те, що прив'яжiмо й ми їм колодку! – сказав Рябченко.