Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

– От такої! – здивувавсь Остап. – А як же то?

– А хотiли б? – лукаво спитав Рябченко.

– Ще б пак!.. Чого б то чоловiк не схотiв!.. – загомонiли всi. Якби-то!.. Та як?

– Та воно невелика й штука, – спокiйно й не поспiшаючися почав Рябченко. – Ви, Денисе Пилиповичу, та ви, Манойле Гавриловичу, держите в посесiї комарiвську землю?

– Держимо.

– А у вас, Григорiє Павловичу, бiля комарiвської своя земелька?

– Єсть.

– А в мене посесiя бiля вашої – глушкiвського пана.

– Правильно!

– Аз другого боку комарiвської землi тi пересельськi надiли, що Денис Пилипович купує?

– Авжеж!

– А за їми земля Вавилова, Iвана Iвановича?

– Так, так!

– А мiж нею та глушкiвською землею пана Горянського земля?

– I то правда.

– Ну, а де ж громадська земля тепер? Га? – питав Рябченко.

– Громадська?.. А громадська… де ж? Усерединi…

– Ну? – спитав Рябченко.

– Дак що ж? – не розумiли слухачi

– Овва! А ще й розумнi люди! – засмiявся Рябченко. – А те, що всi цi землi круг громадської з усiх бокiв. Вона серед їх, як острiв серед води. Вiзьмемо в посесiю Горянського землю та покличемо до себе в кунпанiю Вавилова, – тодi вже диблянам без нас не буде нiякого ходу.