Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

– Коли не хоче громада продавати, то я за свої грошi й деiнде знайду, плакати не буду. Тiльки вже як громада до мене, так i я до громади. Нехай уже тепер нiхто не ходить до мене по землю, та й тим не буду далi ждати, хто менi грошi винен. От що!

Проказавши це, вiдiйшов назад i сiв на рундуцi на ослiнчику. За ним виступив Рябченко:

– I по-моєму, громада не по правдi робить з Денисом Пилиповичем. Коли так, то й я слiдком за їм: землi нiкому не дам i з позичками царамониться не буду.

– Та вже й я не iнак робитиму, – озвався Остап, а за ним i Денисiв тесть Манойло, а за Манойлом – Сучок.

Всi тi похвалки падали на громаду, як довбня воловi на голову. Голова запаморочувалась.

– От так, як зараз казано, – так i я робитиму з вами! – гукнув Копаниця. Чули?

А вони це так добре чули, що вiдразу не знать де й подiлася вся та смiлiсть, той громадський запал, що тiльки оце зараз охопив їх. Стояли похнюпившись, i кожен думав про те, скiльки вiн винен Денисовi чи кому з його полигачiв, де вiн вiзьме грошей, щоб вернути ту позику, в кого вiн братиме восени землю, куди вiддасть на пашу товар…

– Чули? – гукав Копаниця. – Коли не позакладало, то тепер бачите, куди треба завертати! Отже, хто хоче продати Денисовi Пилиповичу Сивашевi землю – зоставайся там, де стоїш, а хто не хоче – виходь лiворуч за колодки.

Зiнько, Карпо, Васюта, Грицько та ще чоловiк десять, а серед них Дмитро, Михайло та Савка, перейшли лiворуч. Всi iншi, величезна бiльшiсть, стояли мовчки, похнюпившись.

– Люди добрi! – скрикнув до них Зiнько. – Та що ж це ви робите? Ви ж самi себе продаєте!

– Мальчать! – крикнув старшина. – Що ти менi тут бунт заводиш? Я тебе в холодну закину! Я тебе в стан одiшлю!

– Годi! – вiдказав Зiнько. – Що це ви так з холодною розносилися, що все мене закидаєте? Я не бунтую, я правду кажу. Панове громадо! Сором вам, що ви такi боязкi! Невже ж нiде нема правди на свiтi, тiльки в багацькiй кишенi?

– Десятники! Берiть його в холодну! – репетував старшина.

Десятники нехотя пiдiйшли до Зiнька.

– Братики, – промовив до їх Васюта, – не будьте свиняками! Бо щоб я здох, коли першому, хто до його торкнеться, не погладжу його свинячу морду оцiєю штучкою! – I вiн пiдняв свого здоровенного кулака.

Десятники стали, не знаючи, що їм робити. Але й старшина, бачачи, що вже починається щось непевне, облишив Зiнька, мов забувши за нього, i гукнув на писаря:

– Семене Семеновичу! Пишiть приговор о продажi обчеської землi Денису Пилиповичу Сивашу!

– Ще вчора написав! – одказав писар.

– Одбирать руки! – звелiв старшина. Двоє письменних пiшло у стовпище вiдбирати в неписьменних руки. Звичайно пiдписувались за їх i без цього, але що тепер було таке карлючкувате дiло, то старшина звелiв зробити й це. Двоє людей штовхалося серед стовпища, а стовпище стояло похнюплене, понуре…

Зiнько мовчав, не знаючи вже, що дiяти, бачачи добре, що тут уже нiщо не поможе. I враз мов полум'ям обняло йому голову, i вiн, сам не знаючи, нащо це робить, кинувся до Дениса i, стискаючи кулаки, скрикнув: