Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

– Продати! продати! – зарепетували з усiєї сили Денисовi прихильники, але зарепетували занадто рано, бо Копаниця зараз же гримнув на них:

– Цитьте ви! Дайте сказати!.. Бачите: якби найшовся добрий чоловiк та продати йому, то був би нам бариш, а тепер маємо саму втрату. Ми б на тi грошi могли що добре зробити. Як ви про це думаєте, люди добрi?

– А яку ж ми маємо втрату, – задзвенiв iз громади Зiнькiв голос, – коли ми тую землю наймаємо i тими грiшми i всi оплатки вiдбуваємо, ще й зостається?

– Хто це говорить? – зикнув Копаниця.

– Я! – промовив Зiнько, виступаючи з громади.

– I я! – виступив за їм Карпо.

– Та й я! i я! – озвалися один по одному Васюта, Грицько, Дмитро, Михайло, Савка i ще кiлька голосiв iз стовпища.

– «I я! i я!» – перекривив старшина. – Роз'якались як! А ви ж по чому знаєте, що ще й зостається? А може ж, iще й не стає?

– А по тому, що Денис платить за десятину бiльше, нiж iз тiєї десятини оплаткiв iде, – сказав твердо Зiнько. – Хiба не так! Хiба цього не записано в книгах? Коли не записано, дак треба довiдатися, куди тi грошi йдуть.

Старшина побачив, що наскочив на слизьке, i зараз звернув убiк:

– Грошi всi цiлi i записуються куди треба, – ти менi того не розказуй! Як ти можеш казать, що грошi кудись дiваються? Менi вся громада вiрить, менi все начальство вiрить, а ти менi смiєш казать, що в мене грошi пропадають! Та я тебе зараз у холодну закину!

– Стривайте-бо, не так швидко закидайте! – вiдказав спокiйно Зiнько. – Я не казав, що у вас грошi пропадають, а це ви сказали, що не стає грошей на оплатки, дак я й хочу знати – куди ж вони йдуть?

– Я кажу тiльки, перепинив йому старшина, – що вигоднiше громадi ту землю продати та мати з грошей процент.

– Вигоднiше! Вигоднiше! – зарепетували Денисовi прихильники. Продати!.. Аби чоловiк добрий знайшовся!..

– Та є такий чоловiк, – гукнув старшина. – Он Денис Пилипович, мабуть, купив би.

– Гаразд!.. От i добре!.. Продати Денисовi Пилиповичу!.. Продати!..

– Не продавати! – гукали з другого боку. – Не хочемо!.. У нас скiльки безземельних!.. Краще їм частками роздати… Не хочемо й наймати бiльше Денисовi, не то продавати!..

Зчинився такий галас, крик, що мало що можна було й розiбрати. Справа була вельми важна й пекуча, i через те всi були дуже роздратованi. Говорили всi враз, то до гурту гукаючи, то двоє-троє сперечаючись промiж себе. Денис тим часом опинився вже на рундуцi бiля старшини. Там уже стояли i Остап, i Рябченко з Сучком, i все iнше їх товариство. Вони говорили до старшини та до тих людей, що поблизу їх стояли. Карпо, Васюта, Грицько ходили помiж людьми, пiдбурюючи їх, щоб не продавати. Зiнько тим часом протиснувся до рундука й помалу, серед натовпу, зiходив на схiдцi.

– А годi вже вам галасувати! – гукнув старшина. – Слухайте, що скаже Денис Пилипович!

– Цитьте! Цитьте! Слухайте! – почали люди спиняти самi себе, але iншi кричали навпаки: