Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Пiзно вернувся додому Зiнько й пiшов у садок, думаючи, що Гаїнка давно вже там спить. Але її не було. Пiшов був до хати i стрiв жiнку на порозi.

– А ти ще й досi не спиш?

– Та я була лягла оце зараз спати, та й устала, – боюся.

– Чого?

– Щось ходе в садку над рiчкою… Ще й учора нiби щось ходило, – так менi здалося… Та думала собi: то так учувається… А сьогоднi тiльки лягла, коли воно трiсь, трiсь у саду, – по сухих гiлках iде. Он, чуєш, знову.

Вони прислухались. Справдi чути було, що в саду щось є. Зiнько шепнув Гаїнцi, щоб зосталася тут, а сам швиденько й тихенько побрався помiж деревами вниз, де чути було ходу. Нiч була не мiсячна, хоч i зоряна, i треба було добре придивлятися, щоб побачити щось серед дерев. Зiнько приглядавсь i нiчого не бачив. Коли враз почув, що затрiщав тин у той бiк, де був Струкiв садок. Глянув i побачив, що хтось перелазить через тин. Велика темна постать на мить з'явилася над плотом i зараз же шугнула вниз, у Струкiв садок.

– А хто там ходить? – гукнув Зiнько, але почув тiльки, як хтось швидко затупав ногами по той бiк тину.

Гаїнка спитала, як вiн вернувся:

– А що, бачив?

– Бачив, – щось у Струкiв садок плигнуло.

– А не пiзнав?

– Де ж там! Темно, та й здалека. I чого б тепер ходити? Сказати влiтку, дак хоч садовина, а тепер!.. – дивувався Зiнько.

– Дак, може, на кого воно скидається? – допитувалася Гаїнка.

– Де ж там розбереш! Так, нагадало менi чогось Микиту Тонконоженка, мов такий здоровий, як вiн… да тiльки чого ж йому тут ходити? Хiба до якої Струкiвни?

– Ай справдi, може, до Струкiвни, – сказала Гаїнка й додала: – Ну, та й не люблю я цього Микити! Як стрiнешся з їм де на вулицi, то так на тебе гляне, що аж гидко.

– Не люблю й я його, – вiдказав Зiнько, – поганий парубок.

– I все як зострiнеться зо мною, то раз у раз словом займе, а я не люблю його й голосу. I очi в його якiсь такi, як… у Ївги!..

Зiньковi згадалися на мить Ївжинi очi – як вони на його сьогоднi блискали. Але зараз же й забув за iх, почавши розказувати Гаїнцi про те, що в їх було з Грицьком…

Проминуло ще кiлька день, i вже десятник ходив i загадував на недiлю в громаду. Лишилося нашому товариству тiльки три днi. Вони клопотались з усеї сили, щоб за той час нахилити якомога бiльше людей до своїх думок.

VI. ГРОМАДА