Розділ «СПРАВА П’ЯТА»

Убігає Шкандибиха.

Шкандибиха (до сина). Чого ти тут витріщився, пришелепуватий? Милуєшся дурноверхою, що зарізалася? Геть! тікай чимдуж додому! Тікай від напасті!

Карпо. Гетьте ви, мамо! К бісу собі! Не послухайся я вас, не бери того гаспидського ножа з собою, може б, вона і жива була… Ох, лихо, лихо! (Плаче).

Шкандибиха. Брешеш, сучий сину, брешеш! То ти її зарізав, ти її простромив!… Підожди, я з тобою дома побалакаю! (Мерщій вибігає).

ВИХІД VII

Убігає Лимериха.

Лимериха. Невже правда? Невже правда? (Углядівши Наталю). Ох, правда ж, правда!… Дочко моя! голубко моя! (Падає на труп, голосе. Люди обступають їх).

Василь (до Кнура.) Батьку! дядьку! Що то таке? Чиїх то рук діло?

Кнуриха. А що, старий, а що? Не я тобі казала, не я говорила: не бери гріха на душу!

Кнур. Боже ж наш, боже! Хто ж думав, що сподіється таке?

Карпо (плаче). О боже, боже! що ж це сталося, що наробилося?

Василь (гірко). Тепер до бога? Тепер до його?… Плачетесь? Над чим ви плачетесь?… Плачтесь не над нею, плачтесь самі над собою; над своїми дурними головами та замірами лукавими!… Тьфу на вас! пришелепуваті! (Іде, потім вертається). Дядьку! отам у моєму збіжжі знайдете гроші… Візьміть їх та поховайте її. (Іде).

Кнур (з плачем). А ти ж куди, сину?

Василь (махнувши рукою). Туди!…  де правда карає кривду!… За Дніпром мене шукайте… у гайдамаках… (Виходе).

Маруся (падаючи навколішки). Мамо! тату!… Немає щастя на світі, немає долі!… Простіть мене… пустіть мене… я піду у черниці.

Кнуриха. Куди, дочко?

Маруся. У черниці, мамо… Я буду богові молитися і за вас, і за батька… і за безталанну Наталю, мою подругу, що і через нас трохи свою душу загубила.

Кнуриха. Боже тебе благослови, моя дитино! І я за тобою!

Кнур. Що ти? що ти, стара? схаменися! А я ж як, а мене хто догляне, поховає?

Кнуриха (указуючи на Лимериху). Он – вона… Ходімо, дочко!