Розділ «СПРАВА П’ЯТА»

Карпо (несміло до Василя). Ти чого сюди прийшов?… Чужих жінок з пантелику збивати?

Василь (хижо). Глянь! глянь ти, бевзню, на неї! Хто її з пантелику збив? Хто її до сього довів?

Наталя (бігаючи). Гай-гай! Гай-гай!

Карпо (понуро). А тобі яке діло? (До Наталі). Наталочко! ходімо додому… там тебе мати жде… Мати убивається за тобою… Каже: не дай, боже, заподієш що з собою… Ходімо додому.

Василь. Хіба ще що можна собі заподіяти, як і так ви їй заподіяли?!

Наталя (дивуючись). Мати?… Яка мати? Хіба у пташки була мати? Хіба вона знає свою матір?… Була мати, та в ірій полетіла, а там її кішка й з’їла!… Кішка пташкина мати! Кішка пташкина мати!… Стережися, пташечко, своєї матері. Гай-гай! гай-гай! (Бігає, розмахуючи руками).

Василь (указуючи на Наталю). Що, радісно тобі на неї дивитись? Тішся ж нею! Бери її та тішся.

Карпо. Наталко! (Женеться за нею і лове).

Наталя (спіймана). Пі-пі-пі-і! Пропала, пропала!… Кішка пташку спіймала! (Схиляється до Шкандибенка і, уздрівши ніж у його руках, хапається за його). А це що у тебе? (Вириває ножа).

Карпо (злякано). Наталочко! Наталю! покинь його! То ніж гострий, ще уріжешся.

Наталя (одбігаючи геть, любується ножем, ворочаючи його у руках). А блищить як!… Гарно, їй-богу, гарно!… Любий мій гостинчику! Це ж тебе мені моя свекруха прислала!… От добре, от – спасибі!… Я ж тебе понесу з собою аж у ірій, покажу самому богові… Похвалюся перед ним, яка є правда на світі… Гай-гай! (Замахує ножем і стромляє його у груди. Тріпнувшись, причитує).

Кипи, кипи, моє серденько, на ножі,

А ніж в того Шкандибенка на дворі!

(Падає).

Карпо (кинувшись до неї). Кров! кров… О лишенько! Убилася! зарізалася!

Василь (гірко). Цього ще тільки і недоставало! (До Карпа). А що, натішився нею?

Карпо (побиваючись). О боже, боже!… О людочки, рятуйте! рятуйте!…

Збігаються люди.

ВИХІД IV

Люди. Що тут за крик? Убив хто кого? Зарізав?