Розділ «СПРАВА П’ЯТА»

Василь (безнадійно ухопившись за голову). Так он воно що? Ти тепер Шкандибенкова жінка?

Наталя. Я тепер пташка!

Василь. Хто ж тебе присилував до сього? Хто нараяв за його іти?

Наталя. І мати, хрещений батько, і всі.

Василь. Хрещений батько? Кнур?… Я ж його прохав, я ж його благав, він же мені обіцяв берегти тебе!

Наталя (примовляє).

Ой, казала обіцянка:

Жди мене спозаранку.

Сама в мандри пішла,

Щастя-долю занесла.

(Плеще в долошки.)

Василь (гірко). Боже праведний! вона з розуму звихнулася… От до чого її довели! (Сідає на пагорбику, узявшись за голову руками).

Наталя. От ти казав, що знаєш Василя… Ні, ти не знаєш його!… Якби ти його знав, я б тебе попрохала щось йому передати. (Прикро дивиться на його). Стій! я йому виплету такий віночок, як колись плела. (Вириває гілку з деревини і круте її у руках). То було давно, давно… Ми у лісі були; у такій темній гущавині, що й світу не видно… Він був сумний та похмурий, а я навпаки – весела. Вирвала гілку з крушини та нею йому голову й обвила, як тим віночком. От так! (Обводе його голову гілкою). Та й гарний же він тоді був! Очі, як зорі ті, грали; дивився він на мене та усміхався ними… Я прихилилася до його, а він – хитрий! – взяв мене та й поцілував. То він уперше поцілував мене… Отак! (Пригорнувшись до його, злегка цілує). Тільки доторкнувся, а наче огнем опік! Душно мені зразу стало, душно!… Я прихилилася до його, а він мене, наче ту дитину, почав колихати. (Прихиляється до Василя головою, стиха колишеться і приспівує).

Люляй, люляй, вродлива дитино! тихенько засни,

Он бозя із неба глядить-доглядає твої любі сни…

Ох, не догляділа бозя!

Убігає Шкандибенко, з ножем у руках.

ВИХІД III

Карпо (угледівши Василя, злякано). Василь!… і з нею!

Наталя (схопившись). Шульпіка! шульпіка! Тікайте, горобці, по кущах! Мишенята, по норах ховайтеся!… Гай-гай! Гай-гай! (Бігає кругом Василя, розмахуючи руками).