Розділ «СПРАВА ЧЕТВЕРТА»

Собаці досталось!

Отак і мені: колись було сало, та цюця з’їла. (Дає чарку). Випий, Марусю!

Кнуриха (грізно дивиться на дочку). Марусю! (Хита головою).

Маруся. Та що се ти, справді, пристала?

Кнур. Других, бач, частує, а сама – й ні. Випий, лиш, спершу сама.

Наталя. Я вип’ю… Я та не вип’ю? (Зразу випиває). Ух, гірка! як і моє лихо.

Кнур. От тобі й гірка! Нам солодка, а їй – гірка.

Наталя. Чуже лихо за сахар… А проте – будемо пити, будемо пити, поти будем жити! Дядьку Остапе, а ну-те ще. (Налива і підносе).

Кнур. Та нас і не проси; ми, ось, з нею. (Указує на Лимериху; випива).

Наталя. Ну-те, мамо. (Налива матері).

Лимериха. Дай, боже, пити та сліз не лити! (П’є).

Наталя. А Маруся оце так і не випила нічого? Як же се можна!… Не хоч горілочки, я тобі наливочки… Хіба я не хазяйка в себе? Хіба не господиня в своєму дворі?… О, чорт би вбив їх батька та матір! Я зараз, Марусю. (Швидко виходе).

ВИХІД VI

Кнур. От бач, кумо, казала: Наталка журиться; а вона, бач, як розходилася… Давай же, кумо, ще по одній пройдемося.

Кнуриха. Тобі тільки постав, то ти – й вже!

Кнур. А тобі – зась! Не п’єш сама, – їж, що поставлено!

Кнуриха. Зась!

Лимериха. Вип’ємо! вип’ємо! (Заводе).

Ой випиймо, родино,

Щоб нам жито родило.