Розділ «СПРАВА ЧЕТВЕРТА»

Карпів. Там гості… У Наталі гості… Не йдіть.

Шкандибиха. О-о, чорт їх не видав! Чого ж ти, дурню, тут тиняєшся? Вони п’ють, гуляють, а тебе на сторожу випхнули… Чому в хату не йдеш? Чого тут блукаєш? (Швидко увіходе).

Наталя. Прилетіла шульпіка – стережіться, курчата!… Відьма в хату, а чорт на сторожу!

Лимериха (схоплюється, до Шкандибихи). Свашечко! свашечко-голубочко! А ми тебе ждемо – не дождемося… Де се наша свашечка ділась? куди залетіла?

Шкандибиха (сердито). Видно, що ждете.

Кнур. Доброго здоров’я, Миколаївна… А ми тут без вас теє… Спасибі Наталці, так ми… й – теє…

Шкандибиха. Про Наталку усе станеться! Вона на чуже здавна звикла.

Наталка поривається одказувати.

Кнуриха. Цить, Наталко! Змовчи…

Наталя. На все, мамо, звикла. У вас до всього привикнеш. От тільки не зумію людьми торгувати… Навчіть мене мамо!

Шкандибиха (дивуючись). Якими людьми? (Угледівши наливку). А, то ти й наливку точила? От тобі й раз! хазяйка, от господиня! Давно налили, а вона й сточила… Отак, як бачите! Отак у нас усе!

Лимериха. Та вгамуйтеся, свашечко; не сердьтеся моя голубочко! Дурна-нерозумна дитина зраділа, що при йшли до неї рідні, та й уточила.

Шкандибиха. Яке коріння – таке й насіння! Як мати – така й дочка!

Кнуриха (до чоловіка). Остапе! Ходімо додому.

Кнур. Підожди.

Лимериха. Так, свашечко, так, голубочко! Яке коріння – таке й насіння… Хіба ми знаємо у тій наливці толк, коли вона наливається, коли сточується? Нам – аби випити.

Шкандибиха. Отак і добре! Отакому і дочку учи. Коли недбаля, то хай учиться ще пити.

Наталя. Що – пити? Ми не забаримося і людьми торгувати… Всьому свекруха научить.

Шкандибиха. Ти збожеволіла чи залила очі? Що це ти плещеш?

Наталя. Оладочки з правдочки!