Розділ «СПРАВА ЧЕТВЕРТА»

Шкандибиха. Нужне мені її ськання, – куди пак! Хай би вона хоч тебе гляділа, а то… Он плещуть, що той пройдисвіт-утікач незабаром звернеться… Гляди: наплює на твоє багатство та за ним повіється.

Карпо. Хто, Василь звернеться?

Шкандибиха. Не який же біс, як не він!… Я вже чула, переказував до Кнурів: незабаром звернуся… Утішайте Наталку, хай не сумує.

Карпо. То це Василь? То як же се? Хіба вінчану можна одняти?

Шкандибиха. Ох, йолопе, йолопе! дурню, дурню! І того не розбереш, і того не розшулічиш, що такому, як Василь, – і ніж не сват!… Що йому до того, що вінчана? Прийде, змовляться та й змандрують обоє.

Карпо (заметушившись). То я зараз піду… Я її зразу приведу… Запру її, нікуди не пускатиму!… Де моя шапка? Я зараз, однією минутою звернуся. (Вибігає).

ВИХІД II

Шкандибиха (сама). Слава богу, хоч цим його пройняла, хоч цим підшпигонула! Може, хоч тепер за розум візьметься; а то ж розпустив її, розпонадив – і не кажи, і не говори нічого, – так і стрибне вгору, так і заб’є баки!… «Коли мені чоловік нічого не каже, а ви будете бучу збивати…» Ох, гірка ти мені та ненависна! Ще дівчиною бувши, ти мене в саме серце образила. Не забуду я тії образи!… Думала: невісткою станеш, – згадаю я тобі давнє, – одригнеться воно тобі печінками! А ти й тут, як та лисиця, хвостом крутиш: як вода, поміж пальцями пробігаєш! Його, видно, кошачим мозком обпоїла, блекотою обгодувала та думаєш і надо мною верх узяти? Не діждеш, зла личино! Не дамся я тобі до рук! Погуляю ще я над твоєю головою та над твоєю пихою!… Мені аби його проти тебе зняти, до себе привернути, а тоді я скручу тебе! Отут, у жмені в мене будеш сидіти, у ногах, як гадюка, звиватись… Схочу – попущу жити; схочу – розтопчу!… Підожди ще трохи; підожди – незабаром діждешся.

Увіходе Наталя.

Наталя. Куди се Карпо так побіг? Гукала-гукала, а він – мов оглух.

Шкандибиха. Туди, куди й ти віялася.

Наталя. Я ходила до матері.

Шкандибиха. Чого до тії матері день у день ходити?

Наталя. Я ж не знала, що до матері не можна.

Шкандибиха. І до неї без спросу не ходять!

Наталя. Кого ж мені питати?

Шкандибиха. Кого питати? Хіба в тебе чоловіка немає? Хіба в його матері немає, а в тебе свекрухи? Ні-і, потьопалася, повіялася!

Наталя. Я ж не знала. Я ж думала, що до матері можна.

Шкандибиха. Ти все не знаєш! Ти все думаєш: не знаєш! А нема того, щоб спитати?

Наталя. Та я ж до рідної матері пішла. Не до кого ж я ходила?