Розділ «СПРАВА ДРУГА»

Лимериха. Іди, моя дитино! Іди, моя рідна! Іди, розговори та розвесели її. Не давай їй плакати та побиватися.

Маруся виходе.

Кнур. Василь… Відкіля ж ти знаєш, що він? Хіба хвалилася вона?

Лимериха. Вона то не хвалилася; та я добре знаю, що він.

Кнур. Добре; я на самоті з ним побалакаю.

Лимериха. Поговори, куме, побалакай, голубе. Умов його – хай одкинеться від неї. Чого йому до Наталі приставати? Він собі другу знайде, з більшими достатками… Знаєш, щоб не гаяти часу, то хоч і зараз побалакай. Ми з кумою підемо… Ходімо, кумо, до мене; ходімо до моєї Наталі, там же й Маруся.

Кнур. Ідіть, а я побалакаю.

Лимериха і Кнуриха виходять.

ВИХІД VII

Кнур (ходячи по хаті). Василь… Невже правда?… Василь… Я ж його малим до себе взяв, ростив, годував, на добру путь наставляв… І вийшов з його парубок на все містечко: чесний, розумний… Кращої пари моїй Марусі не треба, кращого сина мені не нужно… Хм… а тепер?… Та невже цьому правда? (Виходе на поріг, гукає). Василю! Василю!

Василь (знадвору). Чого-о?

Кнур. Іди, лишень, сюди на час.

Василь. Та хотілося б воза домайструвати.

Кнур. Віз і підожде, а тебе треба.

Василь. Зараз.

Поти Василь увіходе, Кнур задуманий ходе по хаті.

ВИХІД VIII

Василь (увійшовши). А що тут таке треба?

Кнур (стає, дивиться неспокійно йому у вічі). Слухай, Василю… (Затинається.)

Василь. Слухаю.