Розділ «СПРАВА ПЕРША»

Шкандибиха. Хіба я тобі бороню ходити? Хіба я тебе держу на прив’язі? Уже ж, здається, можна за такий час і находитися, і нагулятися; можна і про домівку згадати? А він як пішов, як скрився очима й плечима, та забув про все на світі! А куди пішов? де швендяє?… Нема того, щоб піти та чесно, та поважно погуляти, як подоба Синові старого Шкандиби, а не як волоцюзі якому!… Що люди скажуть? Що вони тільки подумають? – Син Шкандиби гуляє з старою Лимерихою, п’яницею непросипною, що прогуляла всю свою худобу, все своє добро!… Боже мій, боже! як йому на тому світі лежатиметься? та його і кісточки під землею зворухнуться!… Що якби він устав та подивився на свого сина, глянув на його, – од нестямки б знову умер!

Лимериха.

Ой, гоп! погуляю,

Бо хорошу дочку маю!

Карпо. Та годі вам, мамо. Он люди дивляться та сміються.

Шкандибиха. Що мені твої люди? Плювати я хотіла на твоїх людей! Тьфу! тьфу! тьфу! Трястя їм у пуп! Що вони мені таке? Ти тільки й дивишся на людей, тільки й слухаєш їх; а що мати каже – не чуєш… оглух!

Лимериха (танцює і приспівує).

Ой, гоп! погуляю,

Бо хорошу дочку маю…

Гоп-гоп! гоп-гоп!

Карпе, Карпе! дуля твоїй матері з мотузкою! Чому ти не граєш? (До Шкандибихи). Свахо, свахо! Нумо потанцюємо, свашечко!

Ой, гоп, гоп, гоп!

Шкандибиха. Геть к бісу, п’янице! Хай тому руба язик у роті стане, хто мене назове твоєю свахою!

Наталя (усміхаючись). Василю! Подивися-бо, подивися…

Василь (понуро). Не смійся, Наталю, не смійся… Гляди, лишень, щоб сі гулянки на твоїй голові не окошилися.

Наталя. Чого на моїй голові?

Василь. Он, бач, сваха… зять…

Наталя (махнувши рукою). Хай собі балакають… Потурай їм!

Василь. Тоді скажеш гоп, як вискочиш!

Наталя (з серцем). Щоб я за Шкандибенка пішла? Щоб я за ним була? Та скоріше ніж обкипить кров’ю у моїм серці, ніж я за ним буду!