Розділ «ДIЯ ЧЕТВЕРТА»

К в я т к о в с ь к а. У нас тепер мода на Лучицьку, i мода найбiльше у режисера.

Ю р к о в и ч. Що-о? Не розумiю… Хiба єсть чого такого?

К в я т к о в с ь к а. Либонь… Бачите, я помарнiла, стала незграбною, худесенькою, манесенькою… Он якi руки стали тонюнi!

Ю р к о в и ч (цiлує вище лiктя). Уф, рученята у вас – аж пече, як торкнешся, як самий кращий єдваб! А самi… Та хай його маму мордує, отут зараз умру – i вас заарештують за душогубство.

К в я т к о в с ь к а. Бiдненький Абрамочка! А заступатися за манюню будете?

Ю р к о в и ч. Дайте ножа… Нi, краще – серце, а я й сам вiзьму ножа i пiду всiх рiзати!

К в я т к о в с ь к а (кокетує). А все-таки Лучицька…

Ю р к о в и ч. Але! Яким побитом вона знов у вас опинилась? Вона ж тодi, по сезонi, зараз повiнчалась i поїхала, кинула трупу; ми i в газетi оповiстили, i трошки слiз зронили… Я навiть за тi сльози взяв двадцять три карбованцi…

К в я т к о в с ь к а. Ну, так ото… побрались i згинули з ока, а ми й забули: граємо собi… Я широко ступила… драматичнi ролi взяла i жодної не впустила… Публiка мене прийма – страх, преса озивалась з захватом… А що то ви заспiваєте?

Ю р к о в и ч (наспiвує). Кохаю, кохаю i буду кохати…

К в я т к о в с ь к а (заграє). Побачимо!.. Так ото ми й граємо спокiйно; коли – геп! – на голову вигнана панi! Тут знайшлись приятелi, пiдняли на руки i понесли, як дурень торбу. Ну й пiшла знов у моду…

Ю р к о в и ч. Цiкавi новини! Так вигнав… Од чого? А я сьогоднi, зараз, бачив самого Квiтку…

К в я т к о в с ь к а (схопилась). Невже? Ви не жартуєте?

Ю р к о в и ч. Бачив, бачив! Спочатку навiть не пiзнав його: худий, блiдий став, низько пострижений… очi якiсь гострi, нехорошi… Каже, гарячку винiс…

К в я т к о в с ь к а. Бiдний, нещасний!.. Вiн писав менi… Вiн мене вважа за найщиршого друга… Ми з ним в останнi часи листувалися… Слухайте, приведiть менi його сюди зараз, хоч на хвилину… через боковi дверi…

Ю р к о в и ч. Приведу, приведу. Тiльки трошки…

К в я т к о в с ь к а (тупа ногою). Зараз, кажу; в ту ж мить! Ви мене не хочете слухатись?

Ю р к о в и ч. Бiжу! Лечу! Слова моєї диви – закон! (Виходить в боковi дверi i знову вертається). Уфi Яка цяцяна! Уф, яка жижа! (Здаля поцiлунок). Сказюсь!

Квятковська тупає ногою; вiн зника.

К в я т к о в с ь к а (закрива дверi). А! Приїхав! Не витерпiв? Чи її тiльки побачити, чи мене? В листах i до мене промовляв ласкаво i тепло… Побачимо! Ех, якби!.. Ласий шматочок! (Сiда перед дзеркалом). Треба, одначе, причепуритись… Блiда, здається? Проте нiчого: вiд нудьги… Ще пiдпудритись! (Пудриться). От пiд очима легесенько пiдсинити! (Шука). В цього iдола i фарбiв нема, тiльки руда та сурик. (Пiдводить карандашем очi).