Розділ «ДIЯ ТРЕТЯ»

В И Х I Д  IV

Лучицька i Палажка.

Л у ч и ц ь к а (одiмкнула, розгляда речi). Ось браслет з дорогими самоцвiтами: це менi, няню, перший подарунок пiднесли… Скiльки було щастя, землi пiд собою не чула!.. (Зiтха). А цi сережки брильянтовi менi пiднесли в столицi. Як я боялась там виступати! Все їдно як на катування йшла: як глянула я на обширу ту залу, а там аж чорно од голiв, – так у мене руки i ноги подубли… голос тремтить. Як я почала – не тямлю, а потiм розiйшлась… I-i, господи! Який же гвалт знявся, а в мене од захвату так серце здавило, мало не впала… I цей вiнок там же вiд молодi… (Зiтха). А ось дукач i цi перли од його, од мого сокола… Який вiн тодi був захвачений, сп'янiлий, аж божеволiв! (Притиска до серця й цiлує).

П а л а ж к а (бурчить). Всi вони, пси, – поки оженяться.

Л у ч и ц ь к а. То-то! А! (Провела по волоссi рукою i стряхнула головкою, мов бажаючи викинуть думки). А ось iще… ще… багато, багато… Мало чи не з кожного города пам'ятка…

П а л а ж к а. А там iще в тiй скринi скiльки всякої срiбної посудини i вiнкiв.

Л у ч и ц ь к а. Бачите, моя рiднесенька, ми не злиднi, i у нас є своє, надбане чесно, – так ви отiй причепендi i одкажiть, що я не з нужди на їх гiркий хлiб перейшла.

П а л а ж к а. Ох, якби було знаття, що так станеться, краще б було на своїм хлiбi.

Л у ч и ц ь к а. А ви ж, бабусю, казали, що грiх.

П а л а ж к а. Отож тiльки й горе! (Вiдiйшла).

Л у ч и ц ь к а (уложивши речi, вийняла засушенi листки iз тетрадi). Ох, оця квiточка! Скiльки було щастя… а тепер зав'яла… А цей листик зелений… Першу роль з ним учила!.. Ах, минуло, минуло!.. А ви, мої рiднесенькi, почерканi, пописанi… (Розбира аркушики, цiлує). Ось Катря! Як я тодi над її долею плакала, як за нею болiла душею… I не сподiвалась тодi, що й сама стану Катрею, сама буду переживати її нестерпнi муки… Ох! (Замислюється i тихо неспогадано співа, немов з ролi).

Тяжко-важко, а хто кого любить,

А ще тяжче, хто з ким розстається…

В И Х I Д  V

Лучицька i Олена Миколаївна.

О л е н а  М и к о л а ї в н а (зупиняється, слухаючи спiв, i тихо пiдходить). У тебя, невестушка, прекрасний голос… Только все грустишь, все тоскуешь, словно несчастлива!

Л у ч и ц ь к а (заметушившись i закриваючи листки). Ах, маменька… Зто вы? Я и не заметила… Садитесь! (Пiдкочує їй крiсло).

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Стой, милая! Что зто, старые или новые письма перечитываешь? Любопытно.

Л у ч и ц ь к а (змiшавшись). Нет, маменька; зто я так себе, от нечего делать… тетрадки старые пересматривала…

О л е н а  М и к о л а ї в н а. Какие такие тетрадки?