Розділ «ДIЯ ТРЕТЯ»

К в i т к а. Така жертва для мене тяжка, а надто докори. Я думаю, що ти в менi певна, а про матiр… її не переробиш… Та, нарештi, пiзно i питання ставити: я мушу… i ми перевiнчаємось хоч завтра.

Л у ч и ц ь к а. Нi, нi! Це б зняло неславу… Бога ради, про це бiльше нi слова. Я боюсь, щоб i няня не пiдслухала, не довiдалась, що ми ошукали, це б її вразило смертельно. Схоронiм поки нашу таїну, а прийде час… ми поправимо.

К в i т к а. Як знаєш, твоя воля… А тiльки менi не натякай: се образа моїй честi. (Глянувши, на дзагарi). Ой-ой, одначе пiзно… (Встає).

Л у ч и ц ь к а. Куди ж ти знову? Цiлий день не був…

К в i т к а. Хочу збiгати з собакою в одне мiсце… Курiп'ята…

Л у ч и ц ь к а (гiрко). Бачиш, як тобi зi мною скучно!.. Стiй, стiй, це не дорiкання… а тiльки, що ти собi дiла не маєш, а без дiла нудно жити на свiтi…

К в i т к а. Ет, не в тiм рiч: ти в менi зачепила болючу струну… Правда, нема бiльшої муки, як почувати в своїх персах цiле море i сили, i жадоби мировi послужити i знати, що тiї сили нема куди кинути, нема до чого приладити; упевнятись щодня, що всi шляхи тобi переоранi i що сам деякi переорав…

Л у ч и ц ь к а (полохливо). Невже не змiг би служити? I од матерi б так не залежав…

К в i т к а. Де? Де? Не дратуй хоч мене! На казенну службу я не пiду – нездатен.

Л у ч и ц ь к а (тривожно, з сльозами). Та й я на дорозi…

К в i т к а. Та перестань, з тобою i балакати дружньо не можна: у всьому тiльки себе бачиш, тiльки себе гризеш i другого дратуєш… Що ж тут такого? (Пауза). У мене ще є надiя… Я подавсь до земства i от-от жду одповiдi.

Л у ч и ц ь к а. Так ти будеш по земству служити? Як я рада, як рада! Слухай, ти од мене ховався з цим… Розкажи ж, як, що i до чого? Менi хочеться знати всi твої думки, всi твої бажання i мрiї, щоб разом жити, одним подихом дихати…

К в i т к а (бере рушницю i встає). Пiсля, пiсля… Тепер нiколи… побiжу.

Л у ч и ц ь к а. Таки йдеш?

К в i т к а. Таки йду. (Пiшов).

Л у ч и ц ь к а (довго стоїть нерухомо, заломивши руки). Обридла!.. Йому нудно зi мною… Я йому чужою стаю, а може, й помiхою… Ох, як швидко скiнчився мiй рай! Одцвiли квiтки, i листя опало… (Здригнувшись, провела рукою по чолу). Невже кiнець всьому?! У! Яким морозом мене обсипало! (Тремтить). Справдi, чи не слаба я, – i того менi вбачається все хмурим! Вiн же чесна, хороша, правдива натура… Е! Поки голови не стяли, будемо думать про друге… (Пройшлась коло клумб, зiрвала стокротку i сiла на сходах рундука). Няню! Ви там, у покої?

П а л а ж к а. Тут, моя дитино!

Л у ч и ц ь к а. Принесiть менi, будь ласка, мою шкатулку.

П а л а ж к а. Зараз.

Палажка виносить шкатулку.