Розділ «ДIЯ ТРЕТЯ»

Л у ч и ц ь к а. А ми, поки нас не прибило морозом, не будемо хмуритись!.. Моя дорога, моя люба! (Обнiмає). Поможiть менi трохи; ось подержте цi (дає квiтки), а я ще нарву. (Зриває георгини). О, оцих – то нiхто не приб'є, цi не бояться морозу; але зате й бездушнi, духу не мають… А от запашнi резеда та левкої, дак тi зараз здалися… Так-то i ми, няню! А ось у затишку молодесенькi стокротки й нагiдки, тiльки що розцвiли: цих рвати шкода; нехай хоч i пiзно, а полишають собi. Дайте, голубочко, он там, на рундуцi, лiйка, я поллю їх…

Няня пiшла.

Мої милесенькi! Однi ви тiльки й тiшите очi, а то все пожовкло, пов'яло. А як тут було гарно весною – все яскрiло, пишало, всмiхалося… Який це рай був! Здавалось, що йому кiнця й краю нема, а от i краса одiйшла, i лиховiсними плямами проступа вже смерть!.. Ох, так i моє життя, а то й щастя! (Задумалась). Чого це його досi нема?.. Щодня частiше та частiше… Все на полювання… Ох, нудьга яка!

П а л а ж к а (подаючи лiйку). I не чує, i не бачить! На мене нарiка, а сама, горличка, одно журиться…

Л у ч и ц ь к а. Ой, няню! То я так… (Жваво), Ну, давайте сюди воду; ось ми пiдживимо i цих, i он тих. Нам теж крапельку ласки, то й життя загра.

В И Х I Д  II

Тi ж i Квiтка.

Л у ч и ц ь к а (побачивши, кинула лiйку – i до його на шию). Голубчику!! (Цiлує).

К в i т к а (обнiмає). Зозулько моя! Ну, як?

Л у ч и ц ь к а. Скучила, так скучила!..

К в i т к а. Хiба ж я далеко ходжу, хiба надовго? Все дома та дома, аж заснядiв.

Л у ч и ц ь к а. То перше було, а тепер усе на полюваннi…

К в i т к а. Бо перше пори не було, а тепер настала.

Л у ч и ц ь к а. Може, може!.. Та я така ревнива, що до зайцiв i до курiп'ят тебе ревную… (Смiється, цiлує). Я, може, й обридаю тобi своїми ласками? А? Обридаю?

К в i т к а. Нi!.. А папiрос зробила, що я просив? У мене всi вийшли.

Л у ч и ц ь к а. Зробила, зробила… Дай папiросницю – зараз наложу. (Побiгла до покоїв).

П а л а ж к а. Ви б, пане, доглядали бiльше свою жiночку, хiба не бачите, яка…

К в i т к а. Боже мiй! Слаба вона, чи що?

П а л а ж к а. Як що? Та чи вона тут господиня, чи наймичка? Нiхто не шанує, нiхто i за жiнку вашу не вважа… I мати ваша не признає…

К в i т к а. Но-но! Ви менi тихше! Чим панi недобра? Пересердилась за нерiвню – i простила, i приласкала, як мати.