Розділ «ЦИКЛИ»

Досить вже, досить на долю собачу ти вив.

Чорна обкутає ніч соломою тіней,

тихо забудеш своїх незбагненних кривд.

Пахощі чуєш світанку; година вже третя,

очі, як вугілля, в темряві блиском горять.

Довго й даремно на шиї шарпаєш кетяг.

Вистрілить оклик півня, мов ранішній ряст.

Вітер торгає листя, мов струни на лютні.

Жовч накипає у серці, аж випаде з меж.

Ні, так далі не може вже бути; із люті

місяць зубами, немов маслака, розгризеш.

ЗРИВИ Й КРИЛА

Прелюдія

Такі бувають часом дивні хвилі,

що, сам не знаєш звідкіля, чому,

приходять в ніч, від померків німу,

чи в день, як сонце стане в повній силі.

Далеко бачиш – в незчисленні милі,

віддихаєш, дереш на шмаття тьму

і чуєш давню радість, ту саму,