Розділ «8.2. Композиція і сюжет»

3) суб'єктом розповіді — від першої і другої особи..., від автора, що не виявляє своєї присутності..., від автора, що виявляє свою емоційну настроєність..., від імені біографічного автора..., оповідача-маски..., оповідача-персонажа...

Фабула може мати документальний, фактичний характер. В основі фабули можуть бути легенди, балади, міфи, анекдоти.

У великих епічних творах є кілька фабульних ліній. У романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" є лінії Чіпки, Грицька і Максима Гудзя. У драматичних творах, призначених для сценізації, не може бути складної розгалуженої фабули.

У ліричних творах фабула може мати фрагментарний характер, таку фабулу називають "крапковою". Ті твори, в основі яких думки і переживання, — безфабульні. Безфабульною є медитативна лірика.

З категорією "сюжет" тісно пов'язана категорія "мотив" (франц. motivus від лат. moveo — рухливий). Поняття "мотив", яке прийшло у літературознавство з музикознавства, залишається недостатньо вивченим. Мотив ототожнюють з темою, ідеєю. Називають патріотичні, громадянські, соціальні мотиви. Мотиви визначають вчинки персонажів. Провідний мотив називають лейтмотивом.

У XIX—XX ст. термін "мотив" використовували при вивченні фольклорних сюжетів. О. Веселовський вважав, що мотиви є історично стабільними і постійно повторюваними. Кожна епоха повертається до старих мотивів, наповнюючи їх новим розумінням життя. О. Веселовський писав, що мотив є першоелементом сюжету.

Має рацію А. Ткаченко, зазначаючи, що "термін "мотив" доцільніше використовувати до лірики. І насамперед тієї, що її часом називають безсюжетною (насправді — позбавленої виразної фабули), тематики, проблематики та інших традиційних огрублень у царині змісту".

Особливістю мотиву є його повторюваність. "В ролі мотиву, — зазначає Б. Ґаспаров, — може бути будь-який феномен, будь-яка змістова "пляма" — подія, риси характеру, елемент ландшафту, будь-який предмет, вимовлене слово, фарба, звук і т. д., єдине, що визначає мотив — це його репродукція у тексті, так що на відміну від традиційної сюжетної розповіді, де заздалегідь більш менш визначено, що можна вважати дискретними компонентами ("персонажами" чи "подіями"), тут не існує заданого "алфавіту" — він формується безпосередньо в розгортанні структури і через структуру".

У ліричному творі мотив — це повторюваний комплекс почуттів та ідей. Окремі мотиви в ліриці більш самостійні, ніж в епосі чи драмі, де вони підпорядковані розвитку дії. У мотиві повторюються психологічні переживання. Є мотиви пам'яті, совісті, волі, свободи, подвигу, долі, смерті, самотності, нерозділеного кохання.

8.2.5. Компоненти сюжету

Оскільки в основі сюжету — виникнення і розгортання конфлікту, то при аналізі потрібно вивчати етапи його розвитку. Стадії розвитку сюжету називають елементами, компонентами або чинниками. Сюжет включає п'ять елементів: експозицію, зав'язку, розвиток дії, кульмінацію і розв'язку.

Експозиція (лат. expositio — пояснення) інформує читача про місце дії, знайомить з персонажами, ситуацією, у якій виникає конфлікт. У комедії "Ревізор" М. Гоголь знайомить читача з провінційним містечком, у якому живуть Тяпкіпи-Ляпкіни, Сквозники-Дмухановські, Бобчинсьікі і Добчинські. В оповіданні "Коні не винні" М. Коцюбинський представляє читачам Аркаді я Петровича Малину і його родину.

Є експозиція пряма — на початку твору, затримана — після початку дії, зворотна — в кінці дії, розпорошена — подається частинами протягом дії. Затримана експозиція в романі Панаса Мирного та Івана Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Зворотна в "Мертвих душах" М. Гоголя, в новелі "Новина" В. Стефаника.

Розвиток дії починається із зав'язки. Зав'язка ставить героїв у такі взаємовідносини, у яких вони змушені діяти і боротися за вирішення конфлікту. У комедії "Ревізор" зав'язкою є підготовка до ревізії казнокрадів, кар'єристів і хабарників. Після зав'язки розгортаються події, в яких беруть участь персонажі, що вступили в конфлікт, вони борються за розв'язання конфлікту. Розвиток дії займає місце між зав'язкою і кульмінацією, вона відбувається через перипетії (грец. peripeteia — раптовий поворот, зміна). Цей термін Аристотель використовував, аналізуючи трагедію. Під перипетією він розумів "злам, переміну дії на свою протилежність". Наприклад, в "Едипі" "вісник, який прийшов, щоб порадувати Едипа і звільнити його від страху перед матір'ю, досяг протилежного, розкривши Едипові, хто він був"1. Перипетії є і в епічних творах, зокрема, у новелах, рицарських, авантюрних, пригодницьких романах і повістях. Спосіб організації подій за допомогою складних перипетій, гострої боротьби називають інтригою (франц. intrique, лат. intrico — заплутую).

Розвиток дії відбувається через конфлікти, колізії і ситуації. Ситуація (франц. situation від situs — розміщення) — це співвідношення сил, взаємовідносин у певний момент розвитку дії. Ситуація базується на суперечностях, боротьбі між дійовими особами, внаслідок якої одна ситуація змінюється іншою. Є ситуації статичні і сюжетні. Статичними (грец. stitike — рівновага) називають урівноважені ситуації. Статичні ситуації характерні для експозиції і розв'язки. Такі ситуації є на початку і в кінці твору. Сюжетні виникають внаслідок боротьби протилежних сил. Вони притаманні зав'язці, перипетіям, кульмінації.

Момент найвищого напруження у розвитку сюжету називають кульмінацією (лат. kulmen — вершина). У кульмінації найповніше виявляються характери. У "Лісовій пісні" Лесі Українки" кульмінацією є загибель Мавки. У "Ревізорі" кульмінацією є сватання Хлестакова. З кульмінації починається новела В. Стефаника "Новина". Спочатку вона дається у формі повідомлення, а згодом — у формі події. У творах з хронікальним сюжетом кульмінації може не бути. Вона відсутня у повісті І.С. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я". У багатьох творах кульмінація завершує розвиток дії.

Вирішує конфлікт розв'язка. Розв 'язка — результат зіткнення, остання стадія розвитку конфлікту. У "Лісовій пісні" Лесі Українки розв'язка — смерть і духовна перемога Лукаша. У розв'язці "Ревізора" дізнаємося, хто такий Хлестаков. У місто приходить звістка про справжню ревізію. Розв'язка є у творах епічного і драматичного характеру. З розв'язки може починатися твір (етюд "Невідомий" М. Коцюбинського). Зустрічаються твори без розв'язки, вона відсутня в оповіданні А. Чехова "Дама з собачкою".

Фінальний елемент ліричного твору називають кінцівкою. Вірш може закінчуватися афористичним рядком, рефреном. Вірш Л. Костенко "Умирають майстри", наприклад, закінчується рядками:

При майстрах якось легше. Вони — як Атланти.

Держать небо на плечах. Тому і є висота.