Розділ «8.2. Композиція і сюжет»

Афористичною кінцівкою завершується поезія Л. Костенко "Кобзарю, знаєш, нелегка епоха":

Бо пам'ятайте,

що на цій планеті,

відколи сотворив її пан Бог,

ще не було епохи для поетів,

але були поети для епох.

Рефрен є у таких старожанрових формах, як тріолет, рондель, рондо.

Сюжет складається з епізодів. У великих творах кожен елемент сюжету може включати кілька епізодів (грец, epeisodion — те, що трапилося). Епізод — це подія, що є закінченою частиною цілого і має відносно самостійне значення.

В епічних і драматичних творах події можуть уповільнюватися або затримуватися завдяки введенню вставних епізодів, авторських відступів, історичних екскурсів, інтер'єру, авторських характеристик, пейзажу.

У романі Панаса Мирного та Івана Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" розповідається про запровадження кріпаччини, руйнування Запорозької Січі. У трагедії Софокла "Едип-цар" вісник з Корінфа повідомляє про смерть царя Пол і ба, корінфяни запрошують Едипа стати його спадкоємцем. Едип щасливий, вірить, що не є вбивцею батька, але вісник відкриває Едипу таємницю, що він не син Поліба і його дружини. В Едипа виникає питання, чий він син. Мати і дружина Едипа Іокаста з болем покидають сцену.

У деяких творах можуть бути пролог і епілог. Пролог (грец. prologos від pro — перед і logos — мова, слово) — вступна частина твору. Пролог — це композиційний елемент твору. Він не входить у сюжет. Пролог знайомить з подіями, які передували тим, які зображені у творі, з виникненням задуму. Л. Толстой розповідає про факти, які стали поштовхом до написання твору "Хаджі Мурат", І. Франко повідомляє про задум і мету написання поеми "Мойсей". Розпочинається пролог словами:

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик, той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізних

Палитиме, заснути я не можу.

В античній трагедії прологом називали дію до початку основної ситуації. Це могла бути сцена, яка передувала народу (виходу хору), монолог актора, який у зверненні до глядача оцінював події, поведінку героїв.

Прологом може бути сцена або епізод, розділ (М. Коцюбинський — "Дорогою ціною", М. Стельмах — "Правда і кривда"). Прологом може бути повідомлений від автора (Т. Шевченко — "Єретик"), роздум над долею твору (Т. Шевченко — "Гайдамаки"). І. Драч використовує пролог для розкриття важливих філософських і морально-стичних проблем.

Епілог (грец. epilogos від ері — після і logos — слово) — заключна частина твору, яка розповідає про персонажів, коли суперечності між ними вирішилися. Епілог робить характеристику персонажів повнішою. В античній драмі (в ексоді) пояснювався задум автора, значення подій, які відбувалися. У драматичних творах епохи Відродження епілог був заключним монологом, який розкривав ідею твору. В епілогах може бути оцінка зображеного (Т. Шевченко — "Гайдамаки", Г. Сенкевич — "Огнем і мечем"). Епілог може мати форму авторського повідомлення (Марко Вовчок - - "Кармелюк"). Є розгорнуті епілоги, які розкривають людські долі через певний час після завершення основної дії (У. Самчук — "Гори говорять"). Іноді в епілогах порушуються філософські та морально-етичні проблеми (Л. Толстой — "Війна і мир").