Розділ «8.2. Композиція і сюжет»

Усі елементи сюжету використовуються у великих епічних творах. У малих епічних творах деякі елементи можуть бути відсутніми. Елементи сюжету не обов'язково йдуть у хронологічній послідовності. Твір може починатися і з кульмінації чи навіть розв'язки (новела В. Стефаника "Новина", роман М. Чернишевського "Що робити?").

8.2.6. Позасюжетні елементи твору

У більшості підручників їх називають позасюжетними. "Але за нашого тлумачення сюжету, — відзначає А. Ткаченко, — ліпше говорити про позафабульні елементи, бо, крім зовнішньо-подієвого чи описового плану зображення, існує внутрішньо-психологічний план вираження, — це дві іпостасі сюжету (загалом художнього світу), які можуть розгортатися паралельно, взаємопереходити одна в одну, перетинатися і знову розходитися, повертатися і т. д.".

До позасюжетних елементів відносять портрет (опис зовнішності), пейзаж і обстановку (інтер'єр, опис речей), авторські відступи, вставні епізоди, обрамлення, назву твору, епіграф, присвяту.

Портрет (франц. portrait) — опис зовнішності персонажа (рис обличчя, фігури, виразу очей, пози, одягу, жестів, міміки). Портрет може бути повним, докладним і скупим. Докладні портрети персонажів у творах І.С. Нечуя-Левицького, скупі — у В. Стефаника. Панас Мирний, М. Коцюбинський малюють портрети протягом усього твору, доповнюючи їх новими штрихами. Портрет дає можливість розкрити індивідуальність персонажа. У Чіпки з роману Панаса Мирного та Івана Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" борідка "мов стесана", ніс "трохи загострений", очі теж "гострі", "дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка". "У погляді його світилася якась незвичайна сміливість і духовна міць, разом з якоюсь хижою тугою".

Є портрети-описи, в яких акцентується увага на зовнішності персонажа (портрет Лесі Череванівни в романі П. Куліша "Чорна рада"), портрети-враження, в яких душевні якості персонажа розкриваються через опис вражень, які він викликає в інших героїв та автора, портрети-порівняння з іншими портретами персонажів. Портрет може бути статичним (в ньому зосереджена увага на незмінних деталях) і динамічним (деталі зовнішності нагромаджуються протягом твору, зосереджується увага на мінливих особливостях зовнішності — жестах, міміці, виразі обличчя).

Для високих жанрів характерні ідеалізуючі портрети. Вони збереглися і в літературі романтизму (М. Гоголь — "Тарас Бульба"). У комедійно-фарсових творах використовуються сатиричні, гротескні портрети (Ф. Рабле "Ґаргантюа і Пантагрюель", Дж. Свіфт "Мандри Гуллівера").

Пейзаж — (франц. paysage від paus — місцевість, країна) — зображення місцевості, природи. Є пейзажі лісові, степові, морські, індустріальні (опис шахт, заводів, фабрик), урбаністичні (опис вулиць, площ, міст). Пейзажі можуть імпонувати настрою персонажа, або контрастувати. Дощовий осінній пейзаж з повісті М. Коцюбинського "Fata morgana" відповідає настрою знедолених селян. У поемі Т. Шевченка "Сон" на фоні прекрасної природи показано важке життя людей.

Пейзаж дає уявлення про місце і час дії, допомагає розкрити внутрішній стан героя. Пейзаж може бути статичним і динамічним. Статичні пейзажі часто стрічаються у творах І.С. Нечуя-Левицького. У повісті "Хмари" статична картина вечора: "Тим часом надворі вечоріло, жара спадала. З садка, з-під груш і яблунь потягло прохолодою, що навівала вогкість на гарячі лиця. Квітки в клумбах, прив'ялені на гарячому сонці, підіймали головки, підіймали лист, зачувши вечірній холодок. Недалечко од Радюка ріс на грядці на самому краю здоровий кущ гвоздичків".

Інтер'єр (франц. interieur—внутрішній) — опис вигляду приміщення, реалій побуту. Інтер'єр може бути фоном для подій, він дає можливість уявити місце дії і є засобом створення образів — персонажів. Інтер'єр використовується в епічних і драматичних творах, рідше — в ліричних.

Авторські відступи (ліричні, філософські, публіцистичні, історичні). У ліричних відступах письменник виражає своє ставлення до героя. Ліричні відступи можуть бути у ліро-епічних, рідше — ліричних творах. У поемі "Катерина" Т. Шевченко звертається до своєї героїні зі словами співчуття:

Катерино, серце моє!

Лишенько з тобою!

Де ти в світі подінешся

З малим сиротою?

Публіцистичні — це міркування про актуальні суспільно-політичні проблеми (дискусія Дмитрія Карамазова та Аглаї про розвиток українського націонал-комунізму у романі Миколи Хвильового "Вальдшнепи").

Філософські відступи — це роздуми про долю людини, про місце людини у суспільстві:

Світ, бачся, широкий,

Та нема де прихилитись

В світі одиноким.