Розділ «ЛЕКЦІЯ 5. Тема війни у німецькій літературі ХХ століття. Е. М. Ремарк, Г. Белль»

Під час вручення премії, письменник виголосив такі слова: "Із внутрішнім трепетом згадую я тут моїх німецьких попередників, які через... прокляті уявлення не мали б більше називатися німцями. Сам я - просто німець, єдине особисте посвідчення, котре мені ніхто не має права виписувати і продовжувати - це мова, якою я пишу. Будучи таким, я радію з великої честі. Я вдячний за честь, виявлену, гадаю, не тільки мені, але й мові, якою я висловлюю свої думки, і країні, громадянином якої я є".

На момент отримання Нобелівської премії, його книги уже були відомі не лише в Західній, але й в Східній Німеччині та навіть за кордоном, де було продано кілька мільйонів примірників.

Белль ніколи не належав до жодної партії, не підтримував повністю жодної програми. "Моя біографія мене політизувала", - говорив письменник. Він став політично активним, одним із найактивніших письменників у Європі. За суспільну діяльність його назвали "совістю німецької нації".

Прозаїк взяв участь у демонстраціях протесту проти розгортання американських ракет на військовій базі в США в Мутлангені, відіграв помітну роль у діяльності ПЕН-клубу. Після того, як О. Солженіцина у 1974 році вислали з Радянського Союзу, він до від'їзду в Париж жив у Белля. Вершиною популярності і визнання письменника у світі стало обрання його у 1971 році президентом міжнародного ПЕН-клубу.

Бель став автором публіцистичної повісті "Втрачена честь Катаріни Блум", де виступив із різкою критикою продажної журналістики. Це розповідь про несправедливо звинувачену жінку, яка зрештою вбивала репортера, котрий її оббрехав.

1972 року, коли преса була переповнена матеріалами про терористичну групу Баа-дера-Мейнхофа, митець написав пише роман "Під конвоєм турботи" (1979), де показав руйнівні соціальні наслідки, що виникли через необхідність посилювати заходи безпеки під час масового насильства.

Генріх разом із своєю дружиною переклав німецькою мовою твори американських письменників, Бернанда Малмуда та Селінджера.

Письменник помер у 1985 році. Похований на цвинтарі невеличкого селища Мерте. На могилі встановлений простий дерев'яний хрест, на якому написано: "Генріх Белль. 1917-1985". Того ж року побачив світ роман "Солдатська спадщина", який розповідав про криваві події, що відбувалися під час війни в районі Атлантики та Східного фронту.

У своїх романах, оповіданнях, п'єсах та есе, що склали майже сорок томів, Белль зобразив - часом у сатиричній формі - Німеччину під час Другої світової війни і в повоєнний період. Як писав англійський критик та літературознавець У. Е. Иуілл: "Белль завжди був письменником великого масштабу, стурбований долею як усього покоління німців, так і окремої особи, змушеної жити в колосальних сучасних міських мурашниках".

Щоправда, не всі критики високо оцінили талант Белля. "Найчастіше доводилося чути звинувачення у тому, що в його творах переважали сентименталізм та ідеалізм...", - писав американський літературознавець Роберт К. Конрад. На думку американського вченого Теодора Ціолковського, "Белль став одним із небагатьох повоєнних німецьких письменників, які створили те, що точніше можна назвати... уніфікованим, вигаданим світом, котрий підтримувався постійною моральною проповіддю". Водночас Ціолковський підкреслив: "Белль не лише зазначив на літературній карті Німеччини ще один регіон, який слід визнати саме його власністю, а й створив собі репутацію провідного побутописця Німеччини середини нашого століття".

Особливості творчості письменника