Розділ «3. Кобо Абе - письменник післявоєнного покоління, творець роману-параболи: "Жінка в пісках", "Людина-коробка"»

Кобо Абе - один із найталановитіших письменників Японії XX століття. Його творчість відзначалося філософським поглядом на сучасні проблеми, умінням вирізняти найголовніше, найсуттєвіше, проникати в саму сутність речей. У творах Кобо Абе знайшли відбиток не тільки проблеми японців, а й всієї земної цивілізації другої половини XX століття.

Кобо Абе (справжнє ім'я Кіміфуса, в китайській транскрипції - Кобо) народився 7 березня 1924 року. Дитинство та юність провів у Маньчжурії, де його батько працював на медичному факультеті Мукденського університету. У 1943 році у розпал Другої світової війни за вимогою батька Кобо поїхав у Токіо, де вступив на медичний факультет Токійського Імператорського університету. Але вже через рік повернувся в Мукден, де став свідком поразки Японії. У 1946 році Абе знову_ поїхав у Токіо, щоб продовжити освіту. Там, ще будучи студентом, одружився. Його дружиною стала художниця, дизайнер за професією, пізніше буде ілюструвати книги письменника.

Ще під час навчання в університеті Абе почав сумніватися у правильності вибору професії, і грошей на навчання не вистачало. Але університетський диплом він отримав. Кобо не працював лікарем жодного дня, бо всі свої сили віддавав літературі. На це було дві причини. Важливу роль відіграло перебування у Маньчжурії: життя в країні з іншою культурою розширило кругозір майбутнього письменника. Другий суттєвий момент - прекрасне знання світової літератури, а особливо російської.

Перше оповідання письменника "Шляховий знак у кінці вулиці" з'явилося 1948 року. Повість "Стіна. Злочин. Карума", опублікована 1951 року, принесла авторові визнання публіки і вищу літературну премію Японії - премію Акутагави. У 1962 році Кобо Абе отримав ще одну премію - газети "Іоміурі" за роман "Жінка в пісках".

У 60-ті роки прозаїк серйозно захопився політикою, навіть деякий час був членом японської компартії. Але незабаром він взагалі віддалився від неї, повністю присвятивши себе літературі. Одним за одним виходили його романи "Чуже обличчя" (1964), "Спалена карта" (1967), "Людина-коробка" (1973), що також стали широковідомими не тільки в Японії, а й за її межами.

Кобо Абе приваблювали різні жанри. Він пробував свої сили, і досить вдало, не тільки у прозі, а й в драматургії. Написав велику кількість п'єс, серед яких особливо

популярними стали "Фортеця", "Полювання на рабів", "Привиди серед нас". Він створив власну театральну студію ("Студію Абе"), де здійснив постановки своїх п'єс. Великий успіх у читачів пояснював багатогранністю його таланту, великою майстерністю митця, вмінням зосередитися на найболючіших питаннях сучасності.

В японській літературі 1960-1970-х років на перший план вийшла тема відчуження, яка вимагала від письменників не тільки реалістичних описів, а й глибокого проникнення у внутрішній світ героїв. Для того, щоб знайти відповідь на запитання, чому ж сучасна людина переживала трагедію відчуження, митці звернулися до засобів не тільки реалізму, а й модернізму. Філософськими засадами японської літератури того часу стали психоаналіз та екзистенціалізм.

Кобо Абе ввійшов у літературу як засновник жанру роману-параболи. Особливості цього жанру:

o поняття "параболічного роману" виникло із терміна "парабола", який в перекладі з грецької означав "зіставлення, порівняння, наближення" і тлумачився як притча;

o твір параболічного змісту виник недавно і складний для розуміння;

o романи-параболи різнобічно характеризували певну епоху, відбивали складні людські стосунки, глибокі соціальні протиріччя, показали духовний зріст чи падіння своїх героїв;

o це романи - дуже складні за будовою. Вони вміщували експозицію (іноді кілька сюжетних ліній, велику кількість персонажів), притчу з усіма її складовими, велика кількість роздумів, діалогів героїв, описів і авторських коментарів;

o дія в параболі розгорталися по кривій, що створило особливий внутрішній підтекст, віддаляючись від конкретної ситуації і обов'язково повертаючись до неї;

o у таких творах виник мотив єдності минулого і сучасного історичного досвіду;

o твір-парабола носив символічний, інтелектуальний чи аналітичний характер. Тема відчуження в літературі розкривалося або в плані відчуження людини від

суспільства, або в плані відчуження людини від самої себе, від власного духовного потенціалу, тобто не реалізація себе як особистості. У творчості письменника знаходимо різнобічне зображення трагедії відчуження. Він намагався проникнути не тільки в соціальні проблеми, що привели людину до її відокремлення від суспільства, а й у внутрішній світ персонажів, у глибини їх непізнаного і загадкового "я". Яскравим прикладом такого багатогранного підходу митця до важливих питань сучасності став роман "Людина-коробка", де тема відчуження звучало особливо виразно.

У романі дія розгорталося на тлі викинутого, нікому не потрібного, мотлоху: порожніх пляшок, зім'ятих обгорток, розмоклих коробок, поіржавілих залізяк тощо. Усе це склало "принадність звалища сміття", як говорив головний герой роману. Але, якщо дивитися на все це через отвір ящика, то речі, вже відкинуті зовнішнім світом, не помітні під ногами раніше, набули тепер особливого значення.

Виникло враження, що значущість кожної окремої речі непомітна у світлі общинного духу; вона стало помітною тільки у вузькому промінчику особистої точки зору, що відокремилося від колективної свідомості. На думку автора, саме уважного ставлення до одиничного, особливого, неповторного - ось чого не вистачало для відчуття справжньої свободи.