Розділ «ЛЕКЦІЯ 5. Тема війни у німецькій літературі ХХ століття. Е. М. Ремарк, Г. Белль»

Оповідь у романі велась від імені Ернста Біркхольца, в якому продовжував жити Пауль Боймер. Саме з його вуст ми дізнались історію розпаду фронтового товариства. Один за одним залишили життя герої Ремарка: учорашній бойовий командир стріляв у свого солдата, який опинився на іншому боці барикади. Дехто наклав на себе руки, збожеволів, інших кидали за ґрати, а дехто вибився в інфляційні мільйонери. Повернення до миру і щастя не відбулося. Гроші та майнова нерівність розклали фронтову дружбу. Тепер кожний з них сам по собі. У глибині душі хлопці сподівались, що їхні страждання не безплідні. А виявилося, що їх зраджено. Це твердження висловив один із героїв - Брайєр: "Батьківщина - загарбницькі плани, честь - жадоба до влади, нація - сверблячка діяльності у генералів".

Життя видавалось сумнівним і знеціненим. Так чи варто від нього чогось чекати? Це питання і вирішували герої роману, які, залишившись в живих, не знайшли свого місця у мирний час, тому що бачили тільки "фальш, пихату нікчемність і безпомічне самовдоволення". Через увесь твір Е. М. Ремарк провів невидиму лінію, яка відмежувала "наших" від "не наших", фронтовиків від тих, хто не був на полі бою. Такий розподіл аж ніяк не означав неприязні прозаїка чи його героїв до тих, хто "не нюхав пороху", він означав лише відстань, глобальну різницю у досвіді одних і других.

Ернст Біркхольц, здавалося би, знайшов сенс існування. Він, повторюючи справжній життєвий шлях Ремарка, став вчителем у маленькому селі, сподіваючись навчати дітей нового, істинного поняття "батьківщина", любити природу, землю. Але й учитель з нього не вийшов: "Чого я можу навчити вас? Показати вам, як зривають кільце з ручної гранати й кидають її у людину? - думає він. - Крім цього я нічого не навчився!". Біркхольц бачив, що молодь як і раніше виховувалась у мілітаристському дусі. Після довгих поневірянь і злигоднів Ернст здобув спокій у радощах самого буття: "Може я ніколи не буду щасливий, може, війна цю можливість розбила, - міркував Біркхольц, - Але, гадаю, ніколи я не відчую себе безнадійно нещасливим, бо завжди буде щось таке, що підтримає мене, - хоч би й мої власні руки, або зелене дерево, або подих землі". Гору взяв оптимізм людини, слабенький і сором'язливий, що пізнала гіркоту життя і жах війни і не втратила віри у свої сили, зберегла міцність духу і твердість волі.

Проте, на думку Д. Затонського, таким вже був Еріх-Марія Ремарк: "бачачи навколо себе зло, що його чинили люди, він ніяк не погоджувався махнути рукою на людину, зневіритися в ній". Він не втратив віри у фронтове братерство, в цей осередок людяності і добра, бо знав: той, хто бачив смерть, навчився цінувати життя.

Звичайно, переконання письменника не могли не позначитися і на його творчості. Митець звинуватив війну не тільки у фізичному знищенні людини, а й у тому, що чоловіки, які уціліли, мусили пройти нелегкий шлях повернення до мирного життя, бо вони "втрачене покоління".

Гірким пророцтвом звучали слова Ернста Біркхольца про те, що фронтові товариші "коли-небудь знову будуть марширувати пліч-о-пліч, проклинаючи, скоряючись, але всі разом". І все ж треба жити. Так уже був створений прозаїк: бачив навколо себе зло, що його чинили люди, але не міг махнути рукою на людину, зневіритися в ній.

У романі "Повернення" (1931) автор показав солдатів, яких повернула батьківщині війна живими. Тема роману "втрачена генерація". Ремарк показав, як юнаки з вогненного пекла війни опинилися у пеклі буржуазної дійсності. Гроші та майнова нерівність сприяли розпаду і фронтової дружби. У глибині душі хлопці сподівалися, що їхні страждання не безплідні. А виявилося, що їх зраджено. Це твердження висловив один із героїв - Брайєр: "Батьківщина - загарбницькі плани, честь - жадоба до влади, нація - сверблячка діяльності у генералів".

Звичайно, переконання письменника не могли не позначитися і на його творчості. Митець звинуватив війну не тільки у фізичному знищенні людини, а й у тому, що чоловіки, які уціліли, мусили пройти нелегкий шлях повернення до мирного життя, бо вони "втрачене покоління".

Роман "Три товариші" (1938) належав до тих творів, що вплинули на душу людини, її почуття. Герої цього антивоєнного твору - люди, морально скалічені війною, "втрачене покоління" для суспільства. "Три товариші" - останній із трьох романів про "втрачену генерацію" (перші два "На Західному фронті без змін", "Повернення"), написаних протягом одного десятиліття і об'єднаних ідейно і художньо. Усі вони спрямовані проти війни, її анти людської суті, та жахливих наслідків. Дія у романі відбувалася після Першої світової війни, у "час, який пройшов по людях, наче по рейках". У творі автор порушив ряд проблем: війни і миру, життя і смерті, дружби і кохання, боротьби з насильством і наслідками війни. Письменник виступив на захист людини-борця.

З головним героєм Робертом (Роббі) читач познайомився у день його 30-річчя. Це вік, коли чоловік уперше підвів підсумки прожитого. У героя, як і у його друзів Гофріда Ленца і Отто Кестера, не залишилося ніяких спогадів, окрім війни. Проте вони не втратили головного - людяності і дружби.

Товариші не байдужі до чужого горя, гуманно поводяться зі звичайними жінками, а якщо якість прояви жорстокості у них і траплялися, то це швидше маска, за якою чоловіки приховали свої зранені душі. Незважаючи на спільну воєнну долю герої Ремарка доволі різні. Веселий і відчайдушний, романтичний Ленц, багатослівний, стриманий і надійний Кестер. Про Роберта автор навмисне нічого не розповів. Герой став оповідачем, і про нього ми дізналися з його вчинків.

Порожнеча минулого життя, сповнена лише страшними спогадами і безнадією прийдешнього, змінилася розумінням необхідності жити для іншої людини. В образі Роберта ми побачили, як можна віддано і щиро кохати. Коли чоловік знайомився з Пат, то переживає свою "невідповідність" їй, нервувався, коли чекав дівчину у власній вбогій кімнаті, позичаючи крісло і світильник у сусідів. Стосунки Роберта і Патриції - це справжній прояв високих почуттів, а кохання здатне подолати все. їхнє кохання пройшло через жорстокі випробування і витримало їх. Роберт самовіддано намагався врятувати кохану і зробив усе можливе, щоб полегшити її останні дні. Тоді ж на допомогу прийшли друзі: "Я вже був не один. За туманом блідо-сірою дорогою мчала допомога, фари розбризкували яскраве світло... і дві руки стискували кермо, два ока холодним впевненим поглядом свердлили пітьму: очі мого друга".

У своїй дружбі герої Ремарка вірні до кінця. Читача змушують задуматися слова Ремарка: "Чоловік не може жити лише задля кохання. Але жити задля іншої людини може".

Першими рядками наступного роману "Час жити і час помирати" (1954) автор сказав про настрій німецьких солдатів, які зрозуміли, що крах гітлерівського режиму неминучий: "У Росії смерть пахла інакше, ніж в Африці... Це була суха смерть у пісках на сонці та вітрі. В Росії смерть була липка та смердюча, то смерділи трупи німецьких солдатів".

Головний герой твору - Ернст Гребер. Він разом з іншими німецькими солдатами знайшов напіврозкладене тіло лейтенанта Райке, який командував їхньою частиною восени. Дія у творі відбувалася у Росії, де поруч із героєм опинилися різні люди: антифашист Іммерман; фельдфебель Мюкке, який знав лише військовий статут; селянин Зауер, який тільки й мріяв повернутися на рідну ниву; бандит, ґвалтівник і садист - гестапівець Штайнбреннер.

Не могло між цими солдатами бути фронтової дружби, бо основна маса бійців зрозуміла, що гітлерівська Німеччина проводила несправедливу, загарбницьку війну.

Гребер переконався, що війна наносить удари повсюди. Приїхали додому на декілька днів, герой побачив на місці рідного будинку згарище/ "місто зовсім не схоже було на ту батьківщину, до якої він так прагнув...". Він зрозумів, що гітлерівський режим не лише чужий, а ворожий німецькому народові. Гребер став свідком злочинів, які чинили фашисти. Він відчував і свою трагічну помилку, говорив правду лише своїй коханій Елізабет. Боячись завдати дівчині болю і вкрасти у себе кілька годин трепетного кохання, він приховав від неї звістку про загибель її батька, замученого у концтаборі.

Гребер помер. Він таким чином спокутував несвідому участь у злочинах нацизму, загинув через те, що в нього не вистачило моральних сил перейти на бік тих людей, які боролися за мирне майбутнє всього людства.

Ремарк розкрив проблему співучасті у злочинах, проблему провини та відповідальності. У романі відповідь на запитання, як очистити покоління від фашистської навали.

Значення творчості Ремарка: