Розділ «ЛЕКЦІЯ 3. Модерністська проза початку ХХ століття»

1. Світоглядні та естетичні засади модерністського мистецтва.

2. Марсель Пруст - представник французької модерністської прози.

3. Творчий метод письменника.

1. Світоглядні та естетичні засади модерністського мистецтва

2. Марсель Пруст - представник французької модерністської прози

Марсель Пруст з повагою ставився до традицій національної культури. Наслідуючи майстрів французького реалізму XIX ст., він на сторінках роману "У пошуках утраченого часу", починаючи з першого тому, критично зображував побут буржуазно-дворянського середовища, моральну розпущеність, взаємовідносини, які ґрунтувались на корисливому розрахунку і обмані.

Мета творчості: показати, як реальні факти і події відбивалися в сучасному сприйнятті окремої людини.

Автора цікавила не дійсність, а індивідуальна свідомість, яка по-різному реагувала на неї. Роман за свідчив майстерність і новаторство Пруста в галузі художнього аналізу психічного стану людини. Він був одним із перших письменників у світовій літературі, які звернули увагу на асоціативний характер людського мислення.

Ще задовго до своєї смерті Марсель Пруст перетворився у середовищі французьких літераторів на живу легенду. Людина з репутацією світського лева стала самітником. Хворий на алергію й астму, страждаючи від шуму, світла й пилу, вік цілими днями напружено працював, відтворивши все розмаїття покинутого світла і прожитого життя.

Марсель - Валентен - Луї - Ежен - Жорж Пруст народився 10 липня 1871 року в родині паризького професора медицини Андрієна Пруста. Хлопчик був дуже слабкий: позначилося нервування матері під час подій Паризької Комуни. Ніжність і терпіння рідних допомогли подолати підвищену вразливість, проте хворобливість даватиметься взнаки все життя. У 10 років з'явились астматичні напади - перші прояви хвороби, яка в ті часи не виліковувалась.

Зовні життя родини Прустів було схожим на життя більшості заможних парижан: прогулянки з дітьми по Єлисейських Полях, відпочинок влітку в родовому будинку, навчання у престижному ліцеї. До ліцею "Кондорсе" хлопець вступив у 1882 р. Відвідував заняття з великими перервами через хворобу, показуючи велику хист і потяг до літературної творчості: читав та аналізував твори Леконта де Ліля, Ренана, Лоті; писав самостійно оповідання "Потьмарення" і "Хмари". Цікавими його були погляди на щастя: "Жити серед своїх близьких, серед чудової природи, достатньої кількості нот і недалеко від театру".Нещастя ж вбачав у розлуці з мамою.

У 1886 році, відповідаючи на анкету в альбомі своєї знайомої А. Фор, у графі своїх уподобань він записав: "Читання, мрії, історія, театр".

У ліцеї, крім захоплення літературою, з'явилася ще одна пристрасть - філософія. У 1889 р. М. Пруст закінчив навчання зі ступенем бакалавра словесності з почесною відзнакою за французький твір. Через кілька місяців відпочинку його призвали на службу та зарахували солдатом до військової частини в Орлеані, але через астму юнак квартирував у місті.

Після військової служби юнак повернувся до Парижа, де одночасно продовжив навчання на філософському та юридичному факультетах Вільної школи політичних наук. Ного літературні етюди, нариси, портрети друкувалися у ж. "Бенкет", засновником якого став Пруст зі своїми друзями Фернаном Грогом, Робером Дрейфусом, Даніелем Галеві, Жаком Бізе. Згодом він стане ведучим світської хроніки у ж. "Фігаро".

У той час Пруст відвідував модні салони Паризької богеми, де познайомився з Уайльдом, А. Франсом, Г. Мопассаном. У 1889 році Анатолію Франсу він написав: "З чотирьох років я перечитував ваші божественні книги доти, доки не вивчив їх намап'ять". Захоплення у молодого літератора викликали красуні вищого товариства, котрих порівнював з жінками із старовинних картин майстрів Відродження. Сучасники вважали Пруста еталоном галантності та вишуканості.

Життя вищого товариства мало вплив на подальшу творчість Пруста: остаточно сформувалися літературні смаки; визначилися особисті пристрасті; з'явилися прототипи нових прозових творів.

У 1896 р. прозаїк видав першу книгу - "Утіхи і дні" з малюнками Мадлен Ле-мер і передмовою А. Франса. Але на збірку новел не звернули уваги ні читачі, ні критики. Останні роки XIX ст. і поч. XX ст. Пруст мандрував по Європі. Разом із матір'ю приїздив до Трувіля, відвідав виставку Рембрандта в Амстердамі, подорожував на яхті вздовж бретонського й нормандського узбережжя. Це був щасливий період, письменник виконував безліч творчих планів.

Невдовзі помер батько, за ним у 1905 р. - мати. Тогочасні Марселеві листи були сповнені безмежної туги й болю: "Віднині моє життя втратило свою єдину мету, єдину ніжність, єдину любов, єдину втіху". До тяжких втрат додалося загострення астми, яка завадила край не тільки поїздкам, а й простому перебуванню на природі. Лише у 1907 році прозаїк знову взявся за перо після року жалоби та важких переживань.

Починаючи із січня 1909 р., молодий чоловік майже не виходив із дому. Стіни кабінету були оббиті корою коркового дуба, щоб запах каштанів не викликав нападів. Вікна завжди зачинені, а сам хазяїн закутувався у теплі фуфайки, які постійно грів біля вогню. Подальше життя М. Пруст відчайдушно боровся з неміччю та самотністю. Йому допомогла величезна творча уява.