До краю треба плутать,
Вітер лютий дме в кістки,
Мов те листя мене крутить
Та штиря на всі боки. (Переклад М.Лукаша)
У вірші Верлен звернувся до осені, на що прямо вказував заголовок вірша. Проте прикмет осені дуже мало в тексті. У Верлена воєдино зливалися осінній пейзаж і пейзаж душі. Тому осінь у поезії мала іншу семантику: прощальна пісня (осінь - схил життя, близький кінець, за яким небуття). "Осінь" у значенні туга, смуток, холод, самотність, невлаштованість.
Як змінювалися пори року, так само змінювалася людина, її почуття та настрої. Осінь - час переосмислення того, що було, й підготовки до чогось нового, незнаного й невідомого. Людина, що відчувала свій кінець, на схилі життя жила спогадами. У кожній строфі вірша мелодія і настрій змінювалися. Якщо у перших двох частинах тугу переривало заглиблення у минуле, то в третій строфі уповільнений ритм прискорив лютий вітер.
Основний емоційний фон вірша створила мелодія, що линула з кожного рядка твору, - повільна й одноманітна, сумна й трохи тривожна. Ця мелодія відобразила стан осінньої природи й водночас стан ліричного героя. Ліричний герой поринув у дитячі спогади, та за хвилину він знову опинився сам на сам з осінньою журбою. "Осіння пісня" ще асоціювалася з фразеологізмом - "осінь на душі". Мертвим листком осіннього листопаду стає душа ліричного героя, яка потрапила під владу фатальної долі. У кожній строфі вірша змінювалася мелодія і настрій.
В "Осінній пісні" порушені межі поміж простором (об'єктивним і суб'єктивним) і часом (минулим, теперішнім, майбутнім). Головне для Верлена - створити враження, настрій, викликати відповідні асоціації у читачів, схвилювати їх мелодією осінньої пісні.
Вірш "В серці і сльози, і біль..." увійшов до збірки із символічною назвою - "Романси без слів", що відобразила прагнення автора "не описати, а оспівати стан душі" (М.Вороний). Здавалося, що у його вірші слова начебто відсутні, тут лише музика зраненого серця, яка нагадувала шум дощу.
Епіграфом до твору автор узяв рядок А.Рембо: "Тихенький дощ падає на місто". Однак якщо у Рембо ця фраза мала конкретний зміст, то у Верлена вона отримала символічне значення: не тільки природа "дощить", "плачеться" у людському серці. Знову ж таки в одне ціле поєднані природний пейзаж і пейзаж душі. Смуток, плач, самотність передані через образ дощу. Дощ, який падав на місто, просочився в її настрій. Журлива мелодія вірша передала біль і самотність ліричного героя.
В серці і сльози, і біль - небо над городом плаче.
Що це за туга?
Відкіль цей невгамований біль?
Мжиці занурені звуки
і на землі, й по дахах!
В серце, що в 'яне від скуки,
Ллються зажурені звуки.
Змальовуючи душевний стан людини, автор змусив свого героя зазирнути в себе самого, поставити собі хвилюючі питання. Верлен був зачарований невловимими порухами серця, як і дощу, і намагався передати свої враження від них читачеві. Головне для його ліричного героя - злиття "я" і "світу". Тому плач серця поширений на всю оточуючу дійсність.
Сльози і біль без причин в серці, якому байдуже...
Тут ані зрад, ні провин: туга моя без причин.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія зарубіжної літератури XIX» автора Чайка О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЛЕКЦІЯ 21-22. Естетична програма символізму. П.Верлен. А.Рембо“ на сторінці 6. Приємного читання.