Розділ «ЛЕКЦІЯ 23. Символізм у французькій літературі кінця ХІХ - початку ХХ ст. С.Малларме. М.Метерлінк»

1. Основні естетичні принципи та поетичне новаторство Стефана Малларме("Лебідь", "Проза для Дез-Ессента" та ін.).

2. Життєвий шлях М. Метерлінка. Роль драматурга у становленні "нової драми".

3. Філософські символи драм М.Метерлінка: "Смерть Тентажіля", "Сліпі", "Синій птах".

1. Основні естетичні принципи та поетичне новаторство Стефана Малларме ("Лебідь", "Проза для Дез-Ессента" та ін.)

2. Життєвий шлях М.Метерлінка. Роль драматурга у становленні "нової драми"

Серед відомих новаторів у галузі драматургії можна назвати імена Б.Брехта, Г.Ібсена, Б.Шоу. У розвиток національного театру і драматургії кожен із них вніс своє. М.Метерлінк також належав до загально визнаних експериментаторів і вважався засновником символістського театру. Він є найвидатнішим драматургом Бельгії, якого ще за життя називали "бельгійським Шекспіром".

М.Метерлінк (1862-1949) вважається засновником символістського театру. Хоча він ніби й не був у прямому розумінні слова релігійною людиною, одначе завдяки містицизму важко помітною стала межа між вірою в Бога і світоглядом драматурга. Місце Бога в його світогляді було зайнято ще більш невиразним і невизначеним поняттям - Невідомим. Трибуною Невідомого став символістський театр Метерлінка, "театр смерті".

Моріс Метерлінк, фламандець за походженням, народився 29 серпня 1862 р. у Генті (Бельгія) у родині нотаря. Здобув звичайну для забезпеченого юнака того часу освіту: вчився у єзуїтській школі, з 1885 р. вивчав право в антському університеті. Роки його юності позначені схильністю до літератури. У цей же час багато читав. Товаришував із Шарлем Лербергом і Грегуаром Леруа, видатними письменниками Бельгії. Адвокатом працював недовго, бо відчував потребу творити.

У 1886 р. Метерлінк поїхав до Парижа. Саме тут розпочалося літературне життя письменника. Там же з'явилася книжка філософського характеру "Скарби смиренних" (1896), у якій автор відстоював поетичне, сповнене фантазії, загадковості, таємничої краси мистецтво всупереч безкрилому копіюванню сірої буденності на засадах натуралізму, спрощеному і надто раціональному тлумаченню життя в дусі філософії позитивізму. Починав Метерлінк як поет. Його перша збірка віршів "Теплиці" (1887) вразила читачів своєю незвичністю: дивовижні поєднання образів, непізнанне, що постійно виникла у самому тексті чи підтексті й стало головним змістом вірша. У "Теплицях" втілився настрій і зміст ранніх драм Метерлінка, які зараховували до "статичного театру", або ж до "театру мовчання". За цією збіркою поезій пізніше з'явилося ще дві.

Великий успіх принесли письменнику п'єси: казка "Принцеса Мален" (1889), одноактівки "Непрошена", "Сліпці" (1890), драма "Пелеас Мелізанда" (1892). Поетика загадкової недоторканості, таємничих натяків, містичного страху і неземної, примарної краси, властива цим творам, була втіленням принципів мистецтва, викладених драматургом пізніше у "Скарбах смиренних". Він писав там про особливу форму драматургії "театру мовчання", де головне передавали не слова, а жести, міміка акторів, їхні рухи, де багатозначність слова, тьмяні висловлення, нервове очікування чогось таємничого, часто жахливого створювали напруженість дії.

У "Смерті Тентажіля" (1894) йшлося не лише про упокорення долі, а й про спроби героя постати проти незбагненного фатуму. П'єси-казки "Аглавена і Селізетта" та "Аріана і Синя Борода" (1896) продовжили тему опору темним, фатальним силам і людському злу. "Сестра Беатриса" (1900) розкрила зіткнення в душі молодої жінки прагнення аскетичного служіння Богу і жаги повнокровного життя. В єдиній драмі Метерлінка, написаній на історичному матеріалі, "Монна Ванна" (1902) - головна героїня Джованна, дружина Гвідо Колонна, начальника гарнізону в Пізі, заради порятунку рідного міста під час облоги готова була пожертвувати своєю честю і життям. Тій самій темі справжнього героїзму, честі й любові присвячена п'єса-легенда "Жуазель" (1903). Створені на початку XX ст., ці драми відзначилися поглибленим психологізмом, розкриттям складності й суперечливості людських почуттів, несподіваними і захоплюючими поворотами в розвитку сюжету, загальним оптимістичним тоном. Метерлінк писав свою першу комедію "Диво святого Антонія" (1903), "сатиричну легенду", як він її назвав, переробивши сюжет оповідання Гі де Мопассана "У своїй сім'ї", де висміювалася людська жадоба до грошей і лицемірство.

У 1908 році з-під пера Метерлінка з'явилася п'єса-казка "Синій птах", яка стала найвідомішим його твором. Цього самого року вона вперше була поставлена в Росії на сцені Художнього театру і витримала понад дві тисячі вистав.

Драматургічна творчість митця була відзначена у 1911 р. Нобелівською премією з літератури. Його захоплено називали найбільшим драматургом сучасності, стверджували, що він перевершив самого Шекспіра, сперечалися, чи він сумовитий песиміст, чи сонячний, лагідний оптиміст, щасливчик у житті й мистецтві. Перша світова війна брутально обірвала світлі дні творчості Метерлінка, хоча пізніше він написав ще багато творів.

Драматург важко переживав початок Першої світової війни. І жорстокість, руйнацію всіх гуманістичних цінностей, озвіріння загарбників він зобразив у романтичній драмі "Бургомістр Стільмонда", де істинну людяність проявив вже немолодий бургомістр, котрий пожертвував собою, щоб врятувати від смерті невинного, а також жителів ввіреного йому міста - від розстрілу.

Помер М.Метерлінк 5 травня 1949 р. в Ніцці.

З ім'ям письменника пов'язане народження "нового театру", де головну увагу зосереджено, на складному та прихованому душевному житті. Зовнішня дія замінена внутрішньою. Відкриття драматурга виявилися важливими для наступних поколінь.

М.Метерлінк створив новий тип драми. Його п'єси показували трагедію життя, відображати складне духовне буття. А у центрі уваги не дії та вчинки героїв, а душевні переживання людини, морально-філософські проблеми епохи. У "старій драмі" конфлікти були зовнішніми - відкрите зіткнення персонажів між собою. У "новій драмі Метерлінка конфлікти були внутрішніми - зіткнення персонажів із трагедією буття, зіткнення різних ідей, духовні протиріччя героїв. Психологічні колізії, зіткнення ідей стали рушійними силами сюжету. Герой Метерлінка - особистість, "духовний симптом" епохи. Глядач упізнав себе, залучився до "внутрішньої дії", переживав і мислив разом з героєм. Автор відтворив загальну атмосферу часу, духовні пошуки епохи, прагнув до морального пробудження особистості і суспільства. Герої його драм не поділялися на головних і другорядних. Усі персонажі важливі, вони позбавлені однозначних характеристик. Ці риси відрізняли "нову драму" Метерлінка від "старої драми".

Драматург вважав, що завдання мистецтва полягало у відтворенні Невідомого, у зображенні іншого життя, яке докорінно відрізнялося від життя реального. Справжнє життя, на думку письменника, проходило поза діями та вчинками, головне у ньому - прислухатися до передчуття. Він наполягав на принциповому значенні мовчання, стверджуючи: "справжнє життя - у мовчанні".

Втілюючи принцип мовчання у своїй драматургії, Метерлінк перетворив діалог на "бесіду душ", у якій співрозмовники відповідали на невимовлені репліки. Він став батьком символістської драми, драми фатуму.