Розділ «ЛЕКЦІЯ 4. ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ Ж. Б. МОЛЬЄРА»

Людському родові властиві і питомі,

І ображатися чи сердитись мені,

Що вколо стільки зла, підступності, брехні,

-Це дивувать, чому жадна шуліка м'яса,

Чому жорстокий вовк, а мавпа хитра й ласа.

Філінт нарешті зрозумів, що приятеля не змінити. Проте для нього залишилоється дивним: яким чином такому правдолюбцеві вдалося знайти дівчину, любу серцю.

На місці Альсеста він зупинив би свій погляд аж ніяк не на Селімені. Йому більше до вподоби помірковані, порядні і розсудливі Арсіноя та Еліанта. Селімена — типова представниця свого часу, хвалькувата, егоїстична, самолюбива, гостра на язик тощо. Невже ж Альсест, який із таким запалом критикував світ, не бачив недоліків і вад своєї коханої?

Альсест кохав молоду вдову, знав її вади не гірше за інших, проте змагатися із ними йому було несила.

Він погодився із думкою Філінта про те, що йому варто було б пов'язати свою долю з Еліантою, та кохання, на жаль, ніколи не керувалосся розумом.

Розмову між двома друзями перервав прихід Оронта. Він виявив прихильність до Альсеста, проте останній навіть не звернув на нього уваги. Оронт просить його, зважаючи на освіченість та об'єктивність, героя бути справедливим суддею його літературних спроб у жанрі сонету. Альсест відмовлявся ("Великий маю гріх: Занадто щирий я у присудах своїх."), проте Оронт наполягав. Після прочитання Альсест, не зволікаючи й аніскільки не соромлячись, висловив свою думку про сонет. Вона повністю булшо негативна і настільки оголена, що могла образити навіть людину, яка до їдкої критики звикла.

Оронт не погодився з думкою цензора. Він переконаний, що його сонет, хоча був й не цілком довершеним твором, а проте не зовсім являв собою зразок бездарності. Не бажаючи мати Альсеста за ворога собі, Оронт на добрій ноті розтався з ним. Філінт передчував, до чого могла привести ця надмірна відвертість Альсеста. Оронт був не з тих людей, що так легко прощали образи.

Альсест прагне змінити внутрішню Селімену, інакше вони ніколи не могли бути разом.

Він звинуватив її в тому, що вона принаджували до себе занадто багато залицяльників, а час би вже й визначитися. Була з усіма ласкава, а давати надію усім не варто. Він зізнається ЇЙ у своїх почуттях, проте її дивувало, що робив юнак це дивним способом:

Це правда: ви новий собі обрали спосіб.

І на землі, мабуть, нікого б не найшлося,

Хто б свій доводив пал у сварках та гризні.

Отже, Альсест — "молодий чоловік, закоханий у Селімену", як він охарактеризований у переліку дійових осіб. Його ім'я — типове для літератури XVII століття штучне утворення, що перегукувалося із грецьким ім'ям Алкеста (Алкестида, дружина Адмета. яка віддала своє життя заради його спасіння від загибелі). Грецькою мовою "алке"— мужність, хоробрість, відважність, могутність, боротьба; "алкеіс" — сильний, могутній.

Однак, дія твору розгорталася у Парижі, у тексті згадувався суд для розгляду справ щодо образ знаті та військових чинів (утворений 1651 року), був натяк на інтриги у зв'язку із "Тартюфом" та інші деталі, які наголошували на тому, що Альсест — сучасник та співвітчизник Мольєра.

Водночас цей образ покликаний був втілити доброчинність, чесність, принциповість, проте доведену до межі, таку, що перетворювалася на ваду, яка заважала людині налагоджувати зв'язки із суспільством і перетворювала свого власника на людиноненависника.

Висловлювання героя щодо людей не були настільки гострими, ніж випади Се-лімени, Арсіної, інших учасників "школи лихослов'я".