Розділ «II. Українські землї під зверхністю Литви й Польщі — на переломі XIV і XV в.»

Історія України-Руси. Том IV. XIV–XVI віки. Відносини полїтичні

«Велика війна» і Торунська угода 1411 р. не полагодили відносин з рицарями. Ще два рази (1414 і 1422) приходило до війни, й остання угода в Мельнї (1422) задоволила більше Витовта, нїж Польщу. Польща тільки деякі дрібні уступки, вел. князївство дістало по нїй назад права на Жмудь. Короводи в справі реґуляції границь тягли ся ще довго, й Витовт тут займає посереднє становище між Поляками і рицарями та їх союзником Жиґимонтом. Таке-ж становище займає він і в обставинах, витворених гуситською справою. Чехи, борячи ся з Жиґимонтом, предложили чеську корону Ягайлу, а той відіслав їх з нею до Витовта. Витовт прийняв був чеську корону й вислав від себе до Чехії Жиґимонта Корибутовича. Ґвалт, піднятий з сеї нагоди цїс. Жиґимонтом в Европі, змусив Ягайла вирікти ся від усякої участи в гуситській справі. Витовт брав її меньше траґічно, але також відкликав Корибутовича; той потім вернув ся до Чехії знову, але вже на власну руку[355]. Не вважаючи на сї прояви малого заінтересовання гуситьською справою в польсько-литовських правительственних кругах, становище Ягайла й Витовта в гуситській справі все таки дуже стрівожило Жиґимонта і щоб унеможливити їм дїяльнїйшу участь в сїй справі, Жиґимонт заходить ся поріжнити Витовта з Ягайлом.

Се було не тяжко супроти дражливости Витовта на всякі натяки на його несамостійність супроти Ягайла. Краківські-ж круги не раз давали йому ріжні поводи дражнити ся[356]. Повторяла ся отже ситуація з остатнїх років XIV віка, і от в таких обставинах висунув Жиґимонт справу коронації Витовта.

Справа ся, як знаємо, була не нова: я вже говорив вище про проголошеннє Витовта королем в 1398 р. Коронованнє його на короля значило-б стільки, що повна самостійність в. кн. Литовського, повна рівноправність його з Польщею. Тому не було надїї аби краківський двір дав на се згоду, значить — довершеннє коронації мало-б привести до повного розрива Витовта з Ягайлом. На сїм, очевидно, будує Жиґимонт, а в тім же напрямі працюють і пруські рицарі[357].

Длуґош каже, що ще в часах «Великої війни» Жиґимонт заохочував Витовта до корони, але Витовт не послухав його намовлянь. Витовт также згадує про таку пропозицію Жиґимонта й відмову свою — на зїздї в Кесмарку[358]. На ново підняв сю справу Жиґимонт на зїздї в Луцьку, в сїчнї 1429 р.[359]

Се був оден з численної серії дипльоматичних зїздів 1420-х рр., тільки відбував ся з великою парадою. На нїм були Жиґимонт, Ягайло й Витовт з своїми панами. На порядку дня стояли справи пруська, гуситська та волоська, що виплила тодї між Польщею й Угорщиною. Успіхи нарад в сих справах були дуже невеликі. На прикінцї Жиґимонт підняв справу коронації, заохочуючи Витовта коронувати ся. Витовт відіслав його з тою справою до Ягайла, а той заскочений таким несподїваним проєктом, дав на нього свою згоду, і зістав ся при нїй до кінця зїзду, хоч присутні польські пани відразу спротивили ся сьому проєктови. Аж з Польщі, очевидно — уступаючи натиску своєї ради, Ягайло написав Жиґимонтови лист, де заявляв, що против самої коронації Витовта нїчого не має, але не може згодити ся на неї з огляду на відносини в. князївства[360].

«Треба побоюватись, писав він, що між Польщею й Литвою з того вийдуть причини незгоди, війн, спорів і всяких прикростей, які потім дуже буде тяжко утишити. Записи унїї й союзу сих земель, нами уложені, можуть бути порушені й зірвані. Пани й обивателї литовські, осьмілені такою честию (короною), можуть набрати сьмілости по смерти нашого брата (котрому сеї й всякої иньшої чести ми щиро-б бажали) вибрати собі нового короля по своїй волї, без порозуміння з польськими панами. А то рішучо-б противило ся записям, бо в них виразно застержено, що коли опорожнить ся престіл в Польщі або в Литві, то пани сеї землї не можуть приступити до вибору короля або в. князя без відомости панів другої землї. Окрім того наш брат держить численні дїдичні землї наші тільки до свого живота, і їх, хоч би як сього не хотїло ся, мусїли-б ми від нього відібрати, бо инакше з коронацією вони-б могли пропасти для нас і для корони Польської»[361].

Жиґимонт переслав сей Ягайлів лист Витовтови, і він в високій мірі розгнївав Витовта. В листї писанім з сього поводу до Ягайла Витовт пригадує йому, що він від разу цїлу справу віддав до рішення Ягайлови. Тільки по тім як Ягайло з усею охотою прийняв проєкт, прийняв його і сам Витовт серіозно; тепер же Ягайло, нїчим не попередивши Витовта, відкинув сю справу й тим скомпромітував його перед постороннїми державами. Окрім того своїм представленнєм відносин між в. князївством і Короною понизив Витовта і панів литовських, виставивши їх нїби підрядними й залежними від Польщі. По словам Витовта, і він і його бояре сильно огірчені таким поступованнєм короля[362].

Подражнений сим усїм, Витовт вповнї зближаєть ся до Жиґимонта, стає по його сторонї в його спорах з Польщею й остерігає Ягайла, що як би прийшло до війни Польщі з Жиґимонтом, то він, Витовт, не міг би Ягайлови помагати, не вважаючи на унїонні умови. Від Ягайла він жадав рішучо аби він відкликав ті обидливі вирази про залежність Литви від Польщі, инакше грозив ся довести йому сю незалежність дїлом[363].

Використовуючи подражненнє Витовта, Жиґимонт обставав при коронації, й заохочений ним Витовт не покидав сього пляна. Лїтом 1429 р. Витовтові посли заявили Ягайлови, що як він не пристане на коронацію, то Витовт коронуєть ся сам. Обидві сторони дражнили ся тим більше, що справа пішла «в Европу». Відносини загострили ся так, що бояли ся війни. Папський лєґат доносив в серпнї, що обидві сторони «про нїщо не думають окрім оборони своїх прав, і розяреннє так змогло ся, що справа готова рішити ся зброєю й великим розливом крови». Дїйсно, в литовсько-польській кореспонденції почали пролїтати згадки про війну: уже в червнї 1429 р. Витовт сповіщав польських панів, що не знаючи, яку цїль мають польські воєнні приготовання, він ладить ся також до війни: відібрав присягу від своїх підданих і наказав твердити замки, а людям зброїти ся до війни[364].

Напруженнє польсько-литовське

В осени Поляки попробували підійти Витовта на великодушність. В жовтню прибули до Витовта польські посли, повідомляючи, що Ягайло відступає йому польську корону: Ягайло зречеть ся трону й Витовт злучить в своїх руках Польщу з Литвою. Очевидно, Поляки надїяли ся тим розжалити Витовта, але він не піддав ся: польської корони не прийняв, але й своїх плянів на литовську не залишив, і відносини з того взагалї не поправились.

Весною 1430 р. відпоручник Ягайла на зїздї нїмецьких князїв в Нїрнберзї заложив протест против Жиґимонтового пляна коронувати Витовта. Ягайло представляв, що Витовт зовсїм не був володарем Литви, а тільки його намістником (gubernator)[365]. Відповідею на се було оголошеннє, що коронація Витовта відбудеть ся на другу пречисту — 8/IX 1430 року. Жиґимонт міцно стояв при своїй постанові й підбодряв Витовта, коли той часами вагав ся. Ягайло ще раз поновив свою пропозицію — що він відступить Витовту свою корону, але Витовт не піддававсь. Тодї Поляки завзяли ся не перепустити корон, що Жиґимонт мав прислати Витовтови й його жінцї, і таким чином не допустити до коронації. Розставили сторожі на дорогах, щоб корону переловити, а заразом робили заходи в папській курії, аби та своїм впливом перешкодила справі — відвела цїсаря від коронаційних плянів.

На визначений для коронації день корони дїйсно не прибули, й гостї, згромаджені в Вильну на коронаційну параду, роз'їхали ся нї з чим (між ними був в. кн. московський — Витовтів зять, богато московських князїв, посли царгородські, татарські й ин.). Коронацію перенесено на день сьв. Михайла. Але Ягайло, що особисто прибув до Вильна, встиг захитати рішучість Витовта. Сей написав вкінцї Жиґимонту, що надїєть ся залагодити справу за порозуміннєм з Ягайлом і просить не пробувати силою пробити коронам дорогу до Вильна. Не знати, що з того-б вийшло, але старий Витовт, провожаючи Ягайла з Вильна, впав з коня й забив ся, та проболївши кілька день, умер 27/X 1480 р.

Для нас тут, як я сказав уже, сей епізод цїкавий з того боку, що кидає ясне сьвітло на становище в. кн. Литовського супроти Польщі і на сьвідомість своєї державної самостійности у Витовта і у станів в. кн. Литовського. Пани в. кн. литовського брали живу участь в сїм цїлім епізодї. Їх також як і Витовта «огірчувало», як писав Витовт, понижуваннє в. кн. Литовського. З ними надумував ся Витовт, «як би скинути з себе сором і закид несвобідности, якими хоче обтяжити нас і землї наші король польський»[366]. І коли з польської сторони (хоч би в першім листї Ягайла до Жиґимонта) прохоплювали ся натяки на пляни інкорпорації земель в. кн. Литовського, против унїонних записей, або такі натягнені й вповнї противні тим записям вискази, що мовляв Витовт був тільки звичайним ґубернатором, старостою короля польського, як і всякий иньший[367], — то з литовської сторони проголошувала ся повна самостійність в. князївства. Сучасне нїмецьке джерело так представляє сї суперечні змагання: «Поляки доводили, що через коронацію литовські й руські землї можуть віддїлити ся від Польщі, тим часом вони по смерти в. князя мають інкорпорувати ся Польщі, з тим щоб нїколи від неї не відлучати ся; пани-ж литовські й руські підносили, що вони споконвіку були свобідними людьми, своїм паном уважають (тільки) вел. князя, а по смерти його мають право вибрати собі нового вел. князя і (тільки) його матимуть своїм паном, а Полякам нїяким їх земля не належала, і вони при такій незалежности хочуть і на дальше зістати ся і нїколи нїчого з неї не хочуть поступити»[368].

Говорячи таке, литовські пани стояли переважно на ґрунтї правди, бо як ми бачили, анї в 1385 р., анї в грамотах 1401 і 1413 р. вони не прилучали ся нїчим до проголошення інкорпорації чи прилучення земель в. кн. Литовського до Польщі. Нїколи не йшли дальше приречень союзу з Польщею й послушности Ягайлу, і то в неясній ролї — не то їх прирожденного вел. князя не то польського короля. Тільки сю точку — зверхність Ягайла, вони іґнорували тепер, проголошуючи повну самостійність в. князївства.

Відповідно до того в коронаційнім актї, виготовленім в цїсарській канцелярії заздалегідь, Литва проголошувала ся на вічні часи королївством, з тим що литовські королї «будуть самостійні, не будучи підвластними або Васалями анї нашими (цїсаря), анї сьвятої імперії, анї чиїми иньшими, служачи щитом християнства на сїм пограничу — помагаючи против поганських нападів»[369].

Се подражненнє станів вел. князївства Литовського на пунктї самостійности, викликане коронаційним епізодом, змусило Ягайла й його прибічників сховати ad feliciora tempora пляни інкорпорації, які зберігали вони на момент смерти Витовта, й по смерти його згодити ся на вибір нового великого князя.


Державне становище Вел. князівства. Зміни в його складі


Разом з тим як уставляли ся й виясняли ся відносини в. князївства Литовського до Польщі й забезпечала ся державна окремішність його, переходили важні зміни в самім його складї.

Державний устрій в. кн. Литовського в XIV в. був дуже подібний до старої Руської держави. Чи то було наслїдком анальоґічного державного процесу, чи був тут вплив понять руського державного права, перейнятих литовською династиєю разом з руською культурою — тяжко рішити. Найскорше, що було тут і перше й друге.

Литовська держава складала ся з значного числа князївств, з князями з Гедиминової династії на чолї, майже або і вповнї самостійними, що титулували себе «князями з божої ласки», або дуже часто й «великими князями». Їх відносини й залежність від вел. князя, що сидїв у Вильнї, мали дуже субєктивний характер: залежали від особистих прикмет виленського князя й його спеціальних відносин до поодиноких князїв. До смерти Ольгерда ті відносини опирали ся на тїснім родиннім звязку: по всїх князївствах сидїли або рідні брати або рідні сини Ольгерда. Сила в. князївської власти піддержувала ся не тільки могутністю й талантами Ольгерда, а й тїсним союзом його з двома иньшими братами — Любартом і особливо Кейстутом, котрого Витовт, а за ним і оповіданнє давнїйшої русько-литовської лїтописи представляють мовби соправителем Ольгерда[370].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том IV. XIV–XVI віки. Відносини полїтичні» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „II. Українські землї під зверхністю Литви й Польщі — на переломі XIV і XV в.“ на сторінці 9. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи