Розділ «II. Українські землї під зверхністю Литви й Польщі — на переломі XIV і XV в.»

Історія України-Руси. Том IV. XIV–XVI віки. Відносини полїтичні

Доповненнєм до сих двох грамот служили присяжні грамоти, що знов мусїли видати Ягайлови князї поодиноких земель в. кн. Литовського. Маємо їх дуже мало, тільки пять[347], хоч мабуть всї значнїйші князї такі грамоти мусїли тодї повидавати. Всї вони писані на оден шабльон: князь обовязуєть ся по смерти Витовта (часом з додатком: коли-б Витовт умер скорше від Ягайла) «не искати иныхъ господаревъ мимо нашего господаря великого короля Володислава и короны ПольскоЂ не отлучати ся никоторымъ временемъ».

Значеннє унії 1401 р.

Компроміс 1401 р. супроти проголошеної не давно самостійности в. кн. Литовського був з литовської сторони великою уступкою, а для польської дипльоматії великим тріумфом. Але тільки в такім разї, коли брати його з формального боку, і то з становища й інтерпретації польської. Кревський акт мовляв відновлено і то в стилїзації мов би яснїйшій, докладнїйшій (в порівнянню з ляконїчною фразою Кревського акту). Ще важнїйше, що тепер він мав більші ґарантії, бо сповненнє його забезпечено приреченнєм панів в. князївства (властиво — самих тільки Витовтових земель, але грамоту стилїзовано так, нїби се були пани всього в. князївства). Виїмок зроблено тільки для Витовта, до його житя, а по смерти його інкорпорація в. кн. Литовського мала зараз настати.

Але й тепер, приглядаючи ся близше, знайдемо багато недоговореного. І тепер ся інкорпорація звязана з особою Ягайла: землї литовські мали вернути ся до Ягайла по смерти Витовта. Про наступників Ягайла на польськім престолї згадано тільки в грамотї Витовта. Грамота панів і приречення князїв їх зовсїм промовчують: все обмежаєть ся відносинами за житя Витовта й Ягайла[348], дальше стани в. кн. Литовського не заглядають.

Не знати, чи було се наслїдком обережности Поляків, що знову не відважили ся яснїйше представити справу інкорпорації, аби не подразнити Литву, чи стани в. кн. Литовського не хотїли себе вязати на будуще. У всякім разї ся неясність і тимчасовість постанов значно зменшала значіннє польських тріумфів. Тою-ж тимчасовістю треба мабуть пояснити й таку податливість литовських станів після салїнського проголошення. Реально взявши, уступали вони не богато: прав Ягайла на в. кн. Литовське нїхто і так не заперечував. Уступки отже, не вважаючи на сильну депресію по катастрофі на Ворсклї, в дїйсности так дуже великими не були, як можуть на перший погляд здавати ся. До живота Витовта автономія в. кн. Литовського забезпечена, по смерти його признають ся права Ягайла; що до дальшого — кожда сторона могла собі обіцювати що иньше.

В кождім разї виїмок, зроблений для Витовта, задавав рішучий удар справі інкорпорації. По Кревській унїї — в супереч її, Литва ставала знову осібним полїтичним тїлом. Витовт ставав повновластним володарем в в. князївстві: князї в своїх присяжних грамотах звуть його своїм «господарем»; стани в. кн. Литовського обіцяють послушність Ягайлу тільки по смерти Витовта. За житя Витовта Ягайло не мав нїякого права до них і до земель в. кн. Литовського, й за ним зістаєть ся чисто моральна зверхність над Витовтом; тому Ягайло приймає пізнїйше титул «зверхнього князя» (supremus dux), супроти Витовтового титула «великого князя» (magnus dux). Цїкаво при тім, що Витовт уважав себе в. князем литовським не з ласки Ягайла, тільки з вибору народа. Підчас пізнїйших спорів про корону, стараючи ся понизити становище Витовта в очах чужих володарів, Ягайло доводив, що Витовт зовсїм не був нїколи самостійним володарем, а тільки його намістником в Литві, бо вона з огляду на своє віддаленнє вимагала такого намістника (gubernator). Се, розумієть ся, було рішучим перекрученнєм компроміса 1401 року. Витовт супроти таких пояснень Ягайла рішучо заявляв тодї, що він «вибраний паном і великим князем сих земель від давна», можливо — розуміючи тут інцидент салїнський[349].

Виїмок, зроблений компромісом 1401 р. виключно тілько для Витовта, розумієть ся, ставав прецедентом і на пізнїйше. Тут лежала найбільша небезпечність для унїї сього компромісу. Поляки постарали ся запобігти сїй небезпечности, обовязавши литовських панів і князїв, що по смерти Витовта їх землї вернуть ся до Корони, а головно — що вони не будуть шукати собі иньшого господаря окрім Ягайла. Се були застереження против вибора нового в. князя по смерти Витовта, але, як я вже сказав, вони затемнені були особою Ягайла, висуненою в них.

Відчуваючи небезпечність зробленої уступки, краківський двір старав ся бодай дипльоматично скріпити угоду 1401 р. Між р. 1401 і 1410 Витовт мусїв ще кілька разів видати грамоти, що стверджували або доповняли його заяву 1401 р. Такий характер мала нпр. грамота видана ним 1404 р., де він потверджував свої попереднї обіцянки, а заразом заявляв, що нїякого свого союзника не буде ставити над польського короля, анї поможе йому на сього остатнього. Тут розуміли ся мабуть нїмецькі рицарі, з котрими уложено згоду не задовго перед тим, весною 1404 р. Друга грамота — видана Витовтом по окупації Смоленщини, розтягала його обовязання й на землї, які йому удало ся вже або удасть ся здобути самому. Звісна нам з пізнїйшої згадки ще й третя подібна грамота, з незвісного року, а могло бути їх і ще більше[350].

Сї заходи польської дипльоматії не задовго одначе знову розбили ся о фактичне становище, здобуте в. кн. Литовським. Мусїла вона зробити йому нову уступку, новий вилом в унїонних пактах.

Вихідною точкою на сей раз послужила кампанїя з Нїмцями 1410 р., т. зв. Велика війна, прославлена голосною битвою під Ґрінвальдом. Витовт відограв першу ролю у сїй війнї, що здавало ся, задавала смертельний удар пруським рицарям; але відступив, коли Ягайло по Ґрінвальдській битві почав добивати Нїмцїв. Не в інтересах Витовта було дати Польщі зовсїм знищити Прусию, що так часто була йому корисним союзником в його рахунках з самою Польщею[351]. Наслїдком такого обороту було не тільки те, що овочі сеї війни зібрало саме в. кн. Литовське, але також і те, що в. князївство знову, як і перед катастрофою на Ворсклї, зайняло супроти Польщі становище дуже сильне й самостійне.

Дальші записи унії і компроміс 1413 р.

Пруські рицарі й їх союзник — угорський король Жиґимонт (тодїшнїй цїсар), що як знаємо — мав і свої спеціальні рахунки з Польщею, з свого боку, для ослаблення Польщі, старанно заходили ся коло ослаблення унїї. Для того дбали про те, щоб розбудити в Витовтї охоту до повної самостійности від Польщі. Чи то дїйсно під їх впливами, чи просто в сьвідомости своєї сили, Витовт підносить знову свій тон у відносинах до польського двору. Характеристична подробиця, що як раз тепер зачинає він титуловати себе великим князем в грамотах адресованих до Ягайла, чого не робив ранїйше. Краківський двір знову почув захитаними всї свої дипльоматичні ґарантії унїонних звязків та мусїв ужити всякої зручности й обережности, щоб не ображаючи розбудженої амбіції литовських кругів знову скріпити сї звязки, хоч би цїною значних уступок. На жаль тільки, відносини краківського й виленського дворів і з сього часу нам звісні дуже мало, так що ми зовсїм не можемо відтворити образу переговорів, які йшли між ними, й маємо перед собою знов тільки голі їх результати. Бачимо з них, що Польща, хоч як стояла сильно по тій Великій війнї, мусїла зробити цїлий ряд уступок в. кн. Литовському, аби не доводити до конфлїкту, до зірвання унїї. Першою такою звісною нам уступкою було віступленнє Поділя Витовтови (про сю подільську справу буду говорити низше), а закінчили ся вони городельським компромісом.

В вереснї 1413 р. став ся зїзд Витовта й Ягайла та панів з Корони і в. князївства в Городлї на Бугу. Тут вели ся між ними переговори, та близше вони нам незвісні, маємо тільки грамоти, виставлені володарями й панами обох держав на сїм зїздї, 2 жовтня. Маємо їх три, й вони тісно вяжуть ся з собою, доповняючи себе обопільно[352].

Головне значіннє має привилей, виданий спільно Ягайлом яко королем польським і зверхнїм князем литовським (Lytwanie princeps supremus Russiaeque dominus ex heres) і Витовтом яко великим князем литовським (magnus dux Lyttwaniae nec-non terrarum Russiae dominus et haeres). Привилей сей вяже до купи дуже богато справ. Він уставляє відносини обох держав на будуще, заводить деякі уряди на польський взір у в. кн. Литовськім і обдаровує вищу аристократію в. кн. Литовського — литовсько-католицьку тільки, ріжними привілєґіями на взір Польщі. Таким чином тепер Польща пильнувала, не тільки забезпечити унїонні пакти згодою литовських панів, як у 1401 р., але й спеціально заінтересувати їх унїєю — звязати з нею певні клясові привилєґії для них.

Самі унїонні відносини обох держав представляють ся так: з огляду на старання ворогів, а особливо рицарів «знищити землї литовські й польські», Ягайло й Витовт своєю грамотою поновляють інкорпорацію всїх земель в. кн. Литовського Польщі на вічні часи, в виразах дуже сильних[353], і обовязують литовських панів, аби їм обом — себто і королю й в. князю, та їх наступникам були вони завсїди послушні, до служби готові і всїх ворогів корони Польської мали за своїх ворогів. По смерти Витовта пани в. князївства мають вибрати собі в. князем тільки того, кого вкаже їм Ягайло або його наступник за радою панів коронних і литовських. З другого боку й стани коронні по смерти Ягайла не можуть вибирати короля без відомости й участи Витовта і панів в. князївства. В разї потреби пани обох держав мають порозумівати ся з собою, за згодою своїх володарів, на зїздах в пограничних містах — Люблинї, Парчові або де инде.

Сей княжий привилей доповняють дві обостороннї грамоти панів. Одну видають литовські пани, обдаровані польськими гербами й привілєґіями, та обіцяють іменем «всїх шляхтичів, бояр і всеї людности земель в. кн. Литовського», що будуть все в сполученню й солїдарности з польськими панами і Короною, будуть послушними і вірними Ягайлу й Витовту та їх наступниками і виповнять виписаний в попереднїй грамотї порядок вибору вел. князїв по смерти Витовта. З свого боку польські пани заявляють в осібній грамотї також відповідні обовязання.

Городельська унія

Як я вже сказав, Городельський привилей має на зверх характер потвердження унїї. Ягайло й Витовт починають мовляв від відновлення кревської унїї, а одна з точок спеціяльно потверджує попередні грамоти. Представляєть ся так, мов би вже кревська унїя мала такий самий характер як ся унїя 1413 р., але в дїйсности Городельський привилей надає їй зовсїм відмінний характер.

В порівнянню з досить неясними, прикритими особистими відносинами до Ягайла виразами попереднїх актів кидаєть ся в очі передовсїм незвичайно виразна й сильна стилїзація, де говорить ся про унїю Литви й Польщі. Землї в. кн. Литовського «інкорпорують ся, втїляють ся, переходять на власність, злучають ся, прилучають ся, конфедерують сї і по вічні часи звязують ся з Польщею». Але ба, сї вирази, що були б на місцї в Кревськім актї, тепер своїм рішучим, радикальним змістом зовсїм не відповідають тому характеру унїї, який набрала вона по компромісах 1401 і особливо в умовах сього 1413 року. З дальших постанов виходить, що нїякій інкорпорації не лишаєть ся місця. В. кн. Литовське не тільки за житя Витовта, але й по нїм зістаєть ся осібним полїтичним тїлом. Се була кардинальна уступка городельського комромісу з польської сторони. По смерти Витовта вел. князївство має дістати нового в. князя; привилей застерігає тільки, що се має стати ся за порозуміннєм з королем і польськими панами (тут привилей — можливо таки навмисно, висловляєть ся не ясно, говорячи разом і про вибір князя литовськими панами і про вказаннє його їм з польської сторони). Пани в. кн. Литовського стають на становищі рівноправнім з панами коронними і як репрезентанти двох держав мають полагоджувати важнїйші справи на своїх зїздах (conventiones et parlamenta). Відносини до Польщі не виходять по за те, що між нею і в. кн. Литовським уставляєть ся союз, і король польський має признавати ся зверхником (сюзереном) в. князя й в. князївства. Тому стани в. князївства мають участь в виборі короля.

Характеристично, що в грамотї литовських панів і тепер, як і в 1401 р., нема мови анї згадки про інкорпорацію: вони обовязують ся тільки до солїдарности з Польщею й implicite, посередно, признають права зверхности польського короля над в. кн. Литовським; кажу посередно — бо тут знову справу тушує особа Ягайла, і про ті відносини, які мають уставити ся по смерти Ягайла й Витовта, виразно не говорить ся. Хто зна, чи й тут не було певної reservatio mentalis — з обох боків: пани польські і литовські справу розуміли однаково, але промовчували сї суперечні пункти.

З формального боку треба піднести ту відміну, що в сїм новім уставленню унїонних відносин не беруть зовсїм участи князї. Не бачимо їх імен в унїонних привилеях, анї не маємо від них присяжних грамот таких як з р. 1401. Як я вже сказав, польське правительство виразно йшло до того, аби привілєґіями відлучити католицьке литовське боярство від руського й зробити з католицької литовської аристократії таку привілєґіовану ґвардию унїї. Але чому хоч би присяжними грамотами не обовязано князїв, що всї, хиба з дуже малими виїмками, репрезентували руські елєменти в. князївства? Чи було се наслїдком ослаблення значіння князїв, про яке говоритиму низше? Але так сильно, може, вони не підупали, щоб їх зовсїм легковажити. Чи польське правительство вважало за лїпше зістати ся при їх обовязаннях з 1401 р.? Аби катеґорично рішити се питаннє, бракує підстави.

Справа коронації Витовта

Таким чином фактична осібність в. кн. Литовського як державного тїла була признана Городельським актом вже формально. Інкорпорація до Польщі була заступлена навіть не персональною унїєю, а тільки признаннєм зверхности польського короля. Можливо, і навіть правдоподібно, що польські пани, роблячи сї уступки, надїяли ся, що більше прихильні для них обставини дадуть колись змогу відкликати сї уступки[354]. Але в полїтицї Витовтови щастило від тодї аж до смерти: васаль Ягайла de jure, він займав властиво рівнорядне з ним становище в полїтицї. Успіхи Витовтової полїтики на сходї, відносини до нього західнїх держав держали високо його престіж, і для уступок польським плянам з його боку не було місця. Навпаки він дуже самостійно держав ся супроти краківського двора й дражливо відзивав ся на всякі натяки на його залежність від польського короля. Се виявило ся і в передсмертнім епізодї його відносин до Польщі — плянї його коронації. Подражнений деякими нетактовними поступками Ягайла, він дуже горячо взяв ся до коронації, що мала зазначити повну емансипацію в. кн. Литовського від Польщі, й мало що не привів сього пляну до кінця.

Сей епізод, інтересний для характеристики полїтичного становища в. кн. Литовського супроти Польщі, тому й вартий нашої уваги, звісний нам в подробицях як рідко і мусить нам послужити ілюстрацією тодїшнїх литовсько-польських відносин. Справа виникла в звязку з тодїшньою західноевропейською полїтикою Литви й Польщі. Полїтика ся у Литви обертала ся з початку около відносин пруських, а в 20-х рр. до них прилучила ся ще нова справа — гуситська.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том IV. XIV–XVI віки. Відносини полїтичні» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „II. Українські землї під зверхністю Литви й Польщі — на переломі XIV і XV в.“ на сторінці 8. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи