Розділ «І. Окупація українських земель Литвою й Польщею»

Се тим більше, що в парі з тим «руським» характером держави ішов іще й консерватизм литовської державної полїтики, з своїм гаслом: «ми старини не рушаєм, а новини не уводим». Консерватизм сей, що був у своїй основі не тільки полїтичною тактикою, а й неминучим випливом внутрішньої культурної слабости в. кн. Литовського, браку власних, національних скристалїзованих форм державного й суспільного житя, — зовсїм щиро проповідував ся литовським правительством, що дїйсно бажало як найдокладнїйше приладити ся до питоменного укладу руських земель, — хоч державна еволюція сама, силою факту, неустанно робила ріжні зміни в їх «старинї». Консерватизм сей заповідав захованнє тих прикмет устрою й житя, які цїнила собі людність певної землї, тим часом як ширша державна орґанїзація подавала надїю на поправу тих сторін житя, які встигли дати ся в знаки протягом столїтя упадку державного житя. Се мусїло цїнити ся, навіть там, по тих землях, де колись, сама ж таки людність той давнїйший державний устрій руйнувала — річ занадто звісна в «народнїй психольоґії», аби близше на нїй застановлятись. Спеціально перспектива увільнення від татарських мішань і непорядків, що в часах розкладу Орди, в серединї XIV в., як я вже сказав, могли себе давати особливо прикро відчувати, — могла служити в українських землях також не согіршою заохотою до переходу під управу литовських князїв.

Думаю, що сї моменти об'ясняють, принаймнї — в досить значній мірі, незвичайні здобутки литовської полїтики в українських землях XIV в., секрет її успіхів. Але властивим її талїсманом був таки руський характер в. кн. Литовського. Йому завдячувало воно свій незвичайний полїтичний зріст, і він служив йому — доки литовське правительство не згубило його, зломивши свою дотеперішню державну полїтику унїєю з Польщею.