Розділ «І. Окупація українських земель Литвою й Польщею»

Історія України-Руси. Том IV. XIV–XVI віки. Відносини полїтичні

Отже ріжними дорогами приходимо ми до того самого виводу, що Київщину прилучено безпосередно до земель в. кн. Литовського десь в 1360-х рр. А що кн. Федор був підручником татарським, то, як я сказав, найправдоподібнїйше можна звязувати його скиненнє з походом Ольгерда й конфлїктом з Татарами 1363 р. Отже й посадженнє Володимира в Київі, коли б хто хотїв се близше датувати, можна класти коло р. 1363. Близших подробиць не можемо дати нїяких, окрім вище вказаної можливости, що се стало ся в звязку з церковними справами: що київський князь не так докладно йшов за церковною полїтикою Ольгерда, як собі бажав сей остатнїй, і се привело до скинення того київського князя й посадження в Київі Ольгердовича.

Прилученнє Переяславщини

З Київщиною перейшла в залежність від литовських князїв і давня Переяславщина. Ми знаємо, що вона належала до Київа в XV в., і в сю залежність, очевидно, перейшла ipso facto. Наслїдком повного полїтичного упадку ся територія та її кольонїзація були притягнені найблизшим полїтично-адмінїстраційним центром, яким під литовською зверхністю став Київ. Се могло стати ся тим лекше, що київські волости переходили споконвіка на лївий берег Днїпра[177], важнїйші ж адмінїстраційні центри Сїверщини лежали тепер досить далеко на північ (Новгород, Стародуб), а полудневе пограниче давньої Чернигівщини було в XIV в. ослаблене й дезорґанїзоване під довгою татарського зверхністю. Тим всїм пояснюєть ся, що Переяславщина не була притягнена Сїверщиною, звязаною з нею етноґрафічно, а Київщиною. Та й давнїйше Переяславщина тягнула не до Чернигова, а від нього.

Нїяких звісток чи записок про прилученнє Переяславщини до в. кн. Литовського не маємо, і се прилученнє мусїло довершити ся само собою, після того як у Київі засїв литовський княжич, а татарська орда, побита Ольгердом, стратила свою власть над переяславською людністю.

Окупація Поділя

Я тепер власне перейду до сього Ольгердового конфлїкту з Татарами й безпосередно звязаної з ним в наших джерелах окупації Поділя.

Клясичний текст давнїйшої русько-литовської лїтописи оповідає се так:

«Коли господарем над Литовською землею був великий князь Ольгерд, він пішов в степи («в поле») з литовським, військом, побив на Синїй водї Татар — трох братів: князя Хачебея, Кутлобуга й Дмитра. Ті три брати — татарські князї були дїдичними володарями (отчичи і дедичи) Подольської землї; від них правили в землї отамани, а баскаки, наїзджаючи, відберали дань від тих отаманів. Брат же в. кн. Ольгерда князь Корьят, що держав Новгородок литовський, мав чотирох синів: то були князї Юрий, Олександер, Константин і Федор; з тих Кориятовичів три (старші) за дозволом в. кн. Ольгерда й помочию литовської землї пішли тодї в Подільську землю, а прийшовши в подільську землю, увійшли в приязнь з отаманами, почали боронити Подільську землю, а баскакам дань давати перестали»[178].

Оповіданнє се, як бачимо, не має дати. Окрім нього маємо ще коротеньку записку в Никонівській лїтописи під р. 1363: «Того же лЂта князь великій литовскій Ольгердъ Гедименовичъ Синюю воду и БЂлобережіє повоєва»[179].

«Синя вода» взагалї місцевість не популярна. Властиво в історії вона лише тут тільки й приходить, і згадка її в обох звістках кидаєть ся сама в очі та робить певним (або — майже певним), що і в записцї русько-литовської лїтописи про побіду Ольгерда над Татарами на Синїй водї і в никонівській записцї про «войованнє Синьої води» ми маємо оден і той сам факт. Здаєть ся, що вже густинський компілятор (або його джерело) порозумів се й звів сї дві звістки до купи, оповідаючи під р. 1362 про побіду Ольгерда над Татарами на Синїй водї: у Ґванїні, на котрого він покликуєть ся, ся звістка не має дати, а дословні виписки з Никонівської компіляції, з під того ж року 1363 під тим же роком густинської компіляції[180] роблять в високій мірі правдоподібним, що історію про побіду Ольгерда над Татарами, взяту від Ґванїні (посередно чи безпосередно), густинський компілятор датував на підставі Никонівської або якоїсь подібної до неї компіляції[181].

І так ми маємо дві незалежні від себе звістки про ті самі, правдоподібно, подїї. Одна під 1363 р. каже про похід Литви на Синю воду й Білобереже; друга без дати, — говорить, що підчас сього походу Ольгерд побив татарських «царків», і се було початком окупації Поділя. Ся обставина дуже цїнна: оповіданнє давнїйшої русько-лит. лїтописи писане значно пізнїйше (правдоподібно в другій четвертинї XV в.) і має свою полїтичну тенденцію — довести виключні права в. кн. Литовського на Поділє. Хоч ся тенденційність в нїй і не іде нїде аж до перекручення фактів[182], але в очах історичної критики дуже важно, що звістка Никонівської компіляції, свобідна від таких закидів, боронить історію Ольгердового похода і звязаних з нею початків окупації Поділя від підозрінь в фантастичности або в повній недокладности.

По сих, може занадто детайлїчних виводах, в які мусїв я запустити ся з огляду на ріжні неясности й спори в лїтературі, перейдемо до самих подїй.

Відносини до татар

Ми знаємо, що Татари, перетягнені литовськими князями в 1352 р., в 1356 знову увійшли в порозуміннє й союз з Казимиром[183]. Отже литовські князї від тодї мали супроти них зовсїм вільну руку. А що як раз з кінцем 1350-х рр., зі смертию Бірди-бека (1359), Орда прийшла до повного розстрою й анархії, то й зачіпати ся тодї з Татарами зовсїм не було страшно. Серед вічних перемін ханів на татарськім престолї й ріжних управителїв, що під їх іменем пробували правити Ордою, центральна власть у Татар зійшла на фікцію, й Орда розбила ся на кілька осібних частин. «Було кілька монґольських емірів, оповідає сучасний арабський письменник, що подїлили між собою области Сарая (Орди); між ними не було згоди й вони правили своїми землями кождий окремо»[184]. Потім, в сїмдесятих роках сї розвалені части стягнув був на якийсь час до купи сильною рукою кримський емір Мамай, але в 60-х рр. анархія пановала. Ольгерд тодї міг собі спокійно легковажити татарські претензії.

Вище висловив я здогад, що церковні справи привели його до відібрання Київа від тутешнього князя Федора, татарського васаля. Тепер додамо другу гадку (розумієть ся — теж тільки як гіпотезу), що за Федора, як татарського підручника, могли обстати сусїдні татарські беки, й се привело до конфлїкту. А той закінчив ся погромом Татар на Синїй водї в 1363 р.

Сю Синю воду звичайно уважають теперішньою Синюхою, лївим притоком Бога; на московській мапі XVI в. вона зветь ся дїйсно Синьою водою[185]. Але єсть ще й иньша Синя вода, теперішня Сниводь, на пограничу Київщини, Волини й Поділя, «при шляху Татарськім», звісна під іменем «Синьої Води» в подільських люстраціях XVI в.[186] Супроти того, що з битвою над Синьою водою звязувала ся окупація Поділя, менї б здавало ся правдоподібнійшим, що битва з Татарами стала ся над Сниводею[187]. Білобережем, що виступає в тій же звістцї, звало ся побереже Днїпра понизше Київа й аж до самого устя[188]. Отже театром війни була б полуднева Київщина і Браславщина, аж до пізнїйших границь Поділя. Такі подробицї, що Ольгерд при тім побив трох ханів-братів, що сї хани звали ся Кутлубугою, Хаджибеєм і Дмитром, уже меньше певні й можуть бути по просту лєґендою; хоч нпр. в грамотах згадуєть ся в 1382 р. Кутлубуга управитель Крима[189]. Ще меньше значіннє має оповіданнє Стрийковского, що розбиті Ольгердом Татари перейшли з Поділя в Добруджу, де він мовляв сам бачив їх потомків[190]. Кінець кінцем мусимо задоволити ся тим виводом, що в 1363 р. Ольгерд увійшов у конфлїкт з Татарами, ходив походом в полудневу Київщину й погромив там Татар, і що в звязку з сим, по всякій правдоподібности, стояла формальна окупація Київщини й Поділя.

Татарська зверхність в українських землях

Тим одначе справа татарської зверхности над сими землями не була ще скінчена. Припадково записана в Никонівській компіляції під р. 1374 звістка, що «того року Литва ходила війною на Татар — на Теміреза, і була між ними велика битва»[191] — кидає сьвітло на тодїшнї литовсько-татарські відносини. Боротьба з Татарами йшла далї, й сю «татарську справу» в литовській полїтицї витворило, очевидно, не що иньше як окупація Київщини й Поділя. Але як властиво укладала ся отся боротьба, лишаєть ся не ясним; тому я позволю собі виставити до сього питання деякі здогади.

З оповідженого в тій же Никонівській компіляції під тим же (1374) роком довідуємо ся, що Орду тодї вже тримав у своїх руках давнїйший кримський емір Мамай, і що він стояв в напружених відносинах з Москвою. В. кн. Литовське стояло тодї супроти в. кн. Московського також на воєнній стопі. На сїм ґрунтї потім бачимо Литву союзником Мамая (в кампанїї 1380 р.). Супроти сього звертає на себе увагу, що в поданій вище записцї Литва воює не з Мамаєм, а з якимсь Темірезом, близше нам незвісним еміром. Насуваєть ся здогад, чи союз Мамая з Литвою не був далеко давнїйший в дїйсности — чи не був в. кн. литовський союзником Мамая в боротьбі його з иньшими татарськими емірами, і чи той Темірез не належав до таких самостійних емірів, противників Мамая?

Таку литовську полїтику ми знаємо документально, тільки де що пізнїйше, за Витовта, в остатнїх роках XIV і в XV віцї. Литовське правительство підтримувало тодї своїх претендентів і сторонників в Ордї та тим нейтралїзувало претензії Орди на українські землї, колись підвластні Татарам[192]. Така полїтика могла практиковати ся і давнїйше. Здогад такий тим більше буде оправданий, що ся сторона литовської дипльоматиї нам дуже мало звісна. В такім разї Ольгерд, підтримуючи Мамая в його змаганнях до зверхництва в Ордї, уже на початках 1370-х рр. міг в справі українських земель уложити з ним компроміс: полишено певні познаки татарської зверхности, але зіставлено сї землї в фактичнім володїнню литовських князїв. На істнуваннє такого компроміса ми маємо натяки з 1370-90-х рр., і часи Мамая (убитого в 1380 р.) з огляду на союз його з Литвою зістають ся єдино правдоподібними для уложення сього компромісу, навіть незалежно від вище виставленого мною здогаду.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том IV. XIV–XVI віки. Відносини полїтичні» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „І. Окупація українських земель Литвою й Польщею“ на сторінці 12. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи