Розділ «Примітки»

З дальшого згадаю теж тільки важнїйше (дрібнїйша лїтература вказана у Загоскина Наука Исторіи русскаго права, Казань, 1891 і Леонтовича Исторія русскаго права, І, 1902, Варшава). Такі насамперед працї Неволїна, зібрані в Собранії сочиненій його (особливо Исторія россійскихь гражданскихъ законовъ, 1851), працї Кавелїна (з них особливо: Взглядъ на юридическій бытъ древней Руси, 1846, і Взглядъ на историческое развитіе русскаго порядка законного наслЂдованія, 1860, передр. в Собранії сочиненій). Беляєва О наслЂдствЂбезъ завЂщанія, 1858, і Лекціи по исторіи русскаго законодательства (видані по смерти його 1879 р.). Демченка Историческое изслЂдованіе о показаніяхъ свидетелей по рус. праву, 1859, і його ж Существо наслЂдства и призваніе къ наслЂдованію по рус. праву, К., 1877. Никольского О началахъ наслЂдованія по древнему русскому праву, М., 1859, і його ж Объ основныхъ моментахъ наслЂдованія, 1871. Ланге ИзслЂдованіе объ уголовномъ правЂРусской Правды, 1860. Власьевъ О вмЂненіи по началамъ теоріи и древняго р. права, М., 1860. Грицко Участіе общины въ судЂпо Р. ПравдЂ(Архивъ историческихъ и практическихъ свЂдЂній, 1863, т. V). Мстиславскій О поклепной вирЂили понятіе объ обвинительномъ процессЂпо Р. ПравдЂ(Юрид. Журналъ, 1861). Чебышевъ-Дмитріевъ О преступномъ дЂйствіи по русскому до-петровскому праву, Каз., 1862. Леонтовичъ — Русская Правда и Литовскій Статутъ, К., 1862. АлексЂевъ Имущественный отношенія супруговъ по др. русскому праву, 1868 (Чтенія московські), Дювернуа Источники права и судъ въ др. Россіи, 1869. Hube Historya prawa karnego ruskiego, 1870. Цитовичъ Исходные моменты въ исторіи русскаго права наслЂдованія, 1870. Станиславскій Разграниченіе гражданскаго и уголовнаго судопроизводства въ исторіи р. права (Ж. М. Н. П. 1873). Пихно Историческій очеркь мЂръ гражданскаго взысканія по р. праву, 1874. Загоровскій Историческій очеркъ займа по русскому праву до конца XIII ст., 1875. Ведровъ О денежныхъ пеняхъ по Р. Правд Ђ, сравнительно съ законами салическихъ Франковъ, М. 1877. Тарасовъ Личное задержаніе. Полицейскій арестъ въ Россіи, 1877. Тальбергъ Насильственное похищеніе имуществъ по р. праву (разбой и грабежъ), Спб., 1880. БЂлогрицъ-Котляревскій О воровст‗ кражЂпо русскому праву. К., 1880. Мрочекъ-Дроздовскій ИзслЂдованія о Русской Правд Ђ, I–III, М» 1881-92. Барацъ О чужеземномъ происхожденіи большинства русскихъ гражданскихъ законовъ, 1885. Соболевскій Языкъ Русской Правды (Ж. М. Н. П. 1886, IV). Бобровскій Преступленія противъ чести по русскимъ законамъ до нач. XVIII в., Спб., 1889. Загоскинъ Очеркь Исторіи смертной казни въ Россіи, Каз., 1892. Есиповъ Поврежденіе имущества по русскому праву, Спб., 1892, його ж Святотатство въ исторіи русскаго законодательства, Варшава, 1893. П. Рудневъ О духовныхъ завЂщаніяхъ по русскому гражданскому праву въ историческомъ развитіи, К., 1895. Ннконовъ Поручительство въ его историческомъ развитіи по русскому праву, Спб., 1895. П. БЂляевъ Очеркъ права и процесса въ эпоху Русской Правды, Мва, 1895, його ж Спеціальное назначеніе судей и судебная грамота въ древне-русскомъ процессЂ(Сборникъ правовЂдЂнія, VIII, 1897), його ж Анализъ нЂкоторыхъ пунктовъ древнерусскихъ завЂщаній, Мва, 1897, його ж Первичныя формы завЂщательнаго распоряженія и назначенія душеприказчиковъ въ древнемъ русскомъ правЂ(Журналъ Мин. Юст. 1901, VI, IX), його ж Источники древнерусскихъ законодательныхъ памятниковъ (ibid., 1899, XI і 1900, X). Рожковъ Очерки юридическаго быта по Русской ПравдЂ(право карне, цивільне і процес, автор скрізь наводить гадки попереднїх дослїдників в кождій справі, так що статї його, хоч важко написані, дуже наручні для обзнайомлення з сучасним станом поодиноких питань, — Ж. М. Н. П., 1897, 11 і 12). Ясинскій Лекціи по внЂшней исторіи русскаго права, К., І, 1898. Кокорудз Взаємини між староруськими законодатними памятками (Справозд. акад. ґімн. 1898-9). ТовстолЂсъ Сущность залога въ историческомъ развитіи по древнему русскому праву (Ж. M. Ю. 1898, Х, 1900, X і XI). Шершеневичъ Исторія кодификаціи гражданскаго права въ Россіи (Уч. Зап. казан. унив. 1899, І). СергЂевичъ Русская Правда и ея списки (Ж. М. Н. П. 1899, І, увійшла в друге виданнє його Лекцій) і вступна розвідка при виданню текстів (як вище). Дебольскій Гражданская дЂеспособность по русскому праву, 1903. Ключевскій Курсъ рус. исторіи І гл. XIII–XIV (про походженнє Р. Правди і характер її постанов — теорія, що се кодекс, зладжений в церковних кругах). Шмелевъ Судъ въ эпоху Р. Правды і Происхожденіе и состав Р. Правди (популярні статї — Книга для чтенія по рус. исторіи під ред. Д.-Запольского, І, 1904). Максимейко Русская Правда и литовско-русское право (Сборникъ учениковъ В.-Буданова, 1904, пор. мої замітки в Записках Н. тов. ім. Шевченка т. LXII). Павловъ-Сильванскій Симоволизмъ въ древнемъ русскомъ правЂ(Ж. М. Н. П. 1905, VI).

29. Питаннє про рецепцію в староруськім праві

Рецепція скандинавського і взагалї ґерманського права, як я сказав в текстї, тепер стратила кредит і навіть часами вповнї іґноруєть ся дослїдниками. З сучасних істориків руського права пор. В.-Буданов зовсїм відкидав її — Обзоръ c. 104, пор. його Христоматию І c. 26-7,29. Обережнїйше висловляєть ся Серґєєвіч — він допускає вплив скандинавського права через варяжських судий (Лекціи c. 83), підносить, що «одиницї викупа» (compositio) Правди подекуди однакові з ґерманскими, і припускає, що вони могли взяти ся з скандинавського права; слово вира «може бути що не славянське, а ґерманське» (ib. c. 385); з тим усїм він одначе зістаєть ся тільки при обережних припущеннях і даючи візантийському праву, як джерелу Правди, самостійне місце, і детайлїчно дослїджуючи можливі візантийські запозичення, зовсїм не робить сього що до скандинавського права. Ще загальнїйше, ставить питаннє нпр. Ключевский (ор. с. с. 268); у нього «русскій закон» кодифікований в Р. Правдї має «отдаленные корни въ народныхъ обычаяхъ варяжскихъ и славянскихъ», але змодифікований пізнїйшою еволюцією міського житя і впливами християнства. Скандинавське право при такім поставленню справи стає чимсь вповнї теоретичним, недослїдженим, в що так само можна вірити, як і заперечити.

З поміж подібностей в композиціях з ґерманським правом особливо піднесена була здавна плата трох гривен за уживаннє чужого коня без дозволу властителя (Ак. 11); як раз кару 3 марок за се має ютляндське право (кодіфіковане пізнїйше). Але три гривни — се такса дорожшого коня (княжого) — Кар. 41, кара ж за уживаннє чужого коня без дозволу є і в екльозї Льва і Константина. Взагалї ж коінцидеція таких чисел як 3, 7, 12 зовсїм нїчого не може довести. Що до вири, то подібність з нїмецьким Wehrgeld дїйсно кидаєть ся в очі, але з другого боку вказують на вир — кров у финських мовах; до того треба запримітити, що в найдавнїйшій Правдї, складаній в часи найбільшої сили скандинавського елємента на Руси, сього слова нема. Ріжницї між нїмецьким і руським правом на пунктї вири виясняв уже київський професор Іванїшев в своїй дісертації О платЂза убійство въ древнемъ русскомъ и другихъ славянскихъ законодательствахъ въ сравненіи съ германскою вирою, 1840 (передр. в Сочиненіях). Загалом же взявши в цїлім сїм питанню замало звертали увагу на можливости спільного походження певних правних понять у славянських і ґерманських племен, взагалї найбільше зближених в сфері культури між собою. Ляйст в своїх дослїдах над індоевропейським правом дуже справедливо положив натиск на те, що певні подібности староруського права з ґерманським, латинським й ин. знаходять своє об'ясненнє в спільности основних правних понять індоевропейських племен, і з сього становища знаходить своє об'ясненнє й спеціальна близькість староруського права до ґерманського (Leist Altarisches jus civile II c. 232).

Сю точку не треба спускати з ока і при слїдженню подібностей староруського права і з римо-візантийським. Що більше. Не треба спускати з очей сильного пословянщення Візантиї й можливости сильних впливів на її пізнїйше право словянського звичайового (такі можливости відношено уже в лїтературі). Як раз анальоґії з Рус. Правдою вказують ся переважно в пізнїйших кодексах — Екльозїі, Прохіронї, що стоять більше на ґрунтї нового звичайового права, як leges barbarorum, а не старого римського. Тому в кождім осібнім випадку треба добре застановити ся, чи дїйсно маємо вплив тих кодексів, а не анальоґію руського права з славянським звичайовим правом Візантиї. А сього новійші дослїдники, що займають ся такими анальоґіями, не роблять зовсїм — вони ловлять подібности і годї, а справа тим часом зовсїм не так проста.

Про візантийські впливи див. Дювернуа Источники права и судъ въ древней Россіи, гл. IV, його ж Изъ курса лекцій по русскому гражданскому праву, І, Спб., 1889; Поповъ О значеніи германскаго и византійскаго вліяній на русскую историческую жизнь въ первые два вЂка ея развитія (Записка моск. унив. 1871, I); Ключевского Курсъ І нпр. с. 369–70; СергЂевича Лекціи c. 44, 466, 502 і далї.

30. Лїтература родинного права

Лїтературу про шлюб і родинні відносини див. в т. І прим. 46, тут додам іще: Дубакинъ Вліяніе христіянства на семейный бытъ русскаго общества, Спб., 1880, його ж: О вліяніи Византіи на семейный бытъ русскаго общества (відчит, Христіанское Чтеніе, 1881, III–IV); про се також Ключевский ор. c. і Рожковъ (Обворъ). Староруське родинне право: А. Поповъ Объ опекЂи наслЂдствЂпо Русской ПравдЂ(Сборникъ истор. и статист. свЂдЂній о Россіи Валуева, І, 1845). Мулловъ Русскіе законы о союзЂсемейственномъ (Архивъ ист. и практ. свЂд. Калачева, 1860, IV і V). АлексЂевъ Объ отношеніяхъ супруговъ къ имуществу въ древней ПольшЂи Россіи (Чтенія московські, 1868, II). Горчаковъ О тайнЂсупружества — Происхожденіе, ист. — юрид. значеніе и канонич. достоинство 50 гл. Кормчей книги, Спб. 1880. Загоровскій О разводЂпо русскому праву, Харків, 1884, його ж: О незаконнорожденныхъ по древнему русскому праву (Журн. Мин. Юст. 1898, V). Ланге О правахъ собственности супруговъ по древнерусскому праву, 1886. Павловъ — 50 глава Кормчей книги какъ историческій и практическій источникъ русскаго брачнаго права, Мва, 1887 (викликане книгою Горчакова, з початку статї в Христ. Чтеній1882 і 1883 та Трудах київ. д. ак. 1884). Пергаментъ — Къ вопросу объ имущественныхъ отношеніяхъ супруговъ по древнЂйшему русскому праву (Ж. М. Н. П. 1894, XI). Леонтовичъ О происхожденіи семьи вообще и о ея организаціи по древнему русскому праву (Ж. М. Ю. 1900, VI, IX–X). Окрім того сюди ж належать відповідні віддїли курсів історії руського права і канонїчного права.

31. Лїтература староруської штуки

Перший компендіум історії староруської штуки попробував дати Новицкий в книзї Исторія русскаго искусства т. І, 1898-9; се досить механїчно зроблена компіляція, і поодинокі її роздїли мають ріжну вартість в взалежности від тих моноґрафій, на котрих автор операв ся; в огляд увійшли тільки плястичні штуки (без музики). Перед ним загальний погляд на руську штуку пробували дати Viollet le Duc L'art russe, ses origines, ses elements constitutifs, son apogee, son avenir, Париж, 1877 — але староруська штука тут не відграничена від пізнїйшої великороссийської. Проф. Соколовский в статї Bizancyum i Rus (1888, передр. в його книжцї Studya і szkice z dziejow sztuki i cywilizacyi, I, 1899) також пробував дати загальний погляд на неї, але вона оперта на досить перестарілім матеріалї. Коротка, популярна статя Айналова: Искуство Кіевской Руси (Книга для чтенія по рус. ист. під ред. Д.-Запольского, 1904) — не обіймає всїх галузей штуки; його ж: ЛЂтопись о начальной порЂрусскаго іскусства (Отчетъ петерб. унив. за 1903 г.) — мало вартний відчит, що містить богато натягненого і хибного (див. рецензію в Записках Наук. тов. ім. Ш. LXII).

Моноґрафічно заступлені поодинокі штуки не однаково. Для архітектури є загальний курс Павлинова Исторія русской архитектуры, Москва, 1894, але він зроблений занадто побіжно й лихо, що до давньої української архітектури спеціально. Дуже короткий і побіжний огляд Покровского: Памятники христіанской архитектуры, особенно византійскіе и русскіе, 1901 (курс лекцій). Не стоїть на рівенї сучасної науки і огляд староруської церковної архітектури Ґолубінского в новім виданню його Исторіи рус. церкви, І. 2, 1904. Солїдну підставу для студіовання її дають натомість статї пок. київського професора Лашкарьова зібрані в книжцї Церковно-археологичеекія изслЂдованія, очерки и рефераты, К. 1898; доповненнєм служить його посмертна статя про чернигівські церкви: Церкви Чернигова і Новгородъ-СЂверска (Труды XI съЂзда). Окрім того статї: Лебединцева О св. Софіи кіевской (Труды III археол. съЂзда, I), Павлиновъ Спасо-преображенскій соборный храмъ въ ЧерниговЂ(Зодчій, 1882, VI), його ж Древнія церкви Витебска и Пинска (Труды IX археол. съЂзда, I, 1895), статї Лущкевича, Захарієвича (зібрані в книжцї проф. Шараневича Trzy opisy Halicza) і Шараневича (головно Die Franciskaner-Kirche des h. Stanislaus im Halicz) про галицькі церкви (див. про них т. II прим. 9) і нововипущена праця: K. Moklowski i M. Sokolowski Do dziejow budownictwa cerkiewnego na Rusi Czerwonej, Краків 1905 — про церкву лаврівську. Потаповъ Очеркъ древней русской гражданской архитектуры (Древности-Труды москов. археол. общ. XIX) для українських земель не дає нїчого.

До історії нашого малярства з мозаїкою разом: Софійські мозаіки й фрески видані в монументальнім виданню петербурського археольоґічного товариства: «Древности россійскаго государства. Кіевскій Софійскій соборъ», I–IV, 1871-87. Коментарем до нього служить розвідка Айналова и РЂдина Кіево-софійскій соборъ,· Спб., 1889 (відб. з IV т. Записок петерб. археол. общества). Окрім того: Кондаковъ О фрескахъ лЂстницъ Кіево-софійскаго собора (Записки археол. общества, III, 1888). Праховъ Кіевскіе памятники византійско-русскаго искусства (про кирилівські фрески, одинока робота — Труды москов. археол. общ. XI). Толстой і Кондаковъ Русскія древности, IV, 1891. Айналовъ и РЂдинъ Древніе памятники искусства Кіева — Софійскій соборъ, Златоверхомихайловскій и Кирилловскій монастыри (більш популярно), Харьків, 1899 (зі Сборника харьковского истор. — фил. общества). По працях Кондакова, Айналова й Рідина стратили всяке значіннє давнїйші розвідки (з них важнїйші: С. Крижановского в VIII т. Записок археол. общества, Закревского в його Описанії Кіева, П. Лебединцева в Описанії Кіево-софійскаго собора, 1882).

До історії іконописного малярства передовсїм новороспочата роскішна публїкація Кондакова: Лицевой иконописный подлинникъ, т. І — иконографія Іисуса Христа, Спб., 1905, з характером одначе більш практичним (для церковних малярів), але і з цїнними історичними замітками. Крім того: Ровинскій Исторія русскихъ школъ иконописанія до конца XVII в., 1856 і нове виданнє 1903 р. Буслаевъ Историческіе очерки русской народной словесности и искусства, II, 1861. Марковъ — Древнее иконописаніе въ Россіи — Правосл. обозрЂніе 1885; де що є в остатнїй (VI) кн. Рус. древн. Толстого-Кондакова. Про мінятюри — Буслаєв ibid., його ж критика на згадану працю Віолє-Лєдюка в московськім Критическім ОбозрЂнії 1879, II і V (Русское искусство въ оцЂнкЂфранцузскаго ученаго) і витяг в Archiv fur sl. Phil. т. IV: Die Ornamentik in den slavisch-russischen Handschriften des Х-XIV Jahrh. Бутовскій Исторія русскаго орнамента съ Х по XVI ст., Мва, 1869-72. Стасовъ Славянскій и восточный орнаментъ по рукописяхъ древняго и новаго времени, Спб., 1884-7 (тільки таблицї, без текста), його ж Картины и композиціи скрытыя въ заглавныхъ буквахъ др. русскихъ рукописей, Спб., 1884 — див. його Собраніе сочиненій, 1894. Арх. Амфилохій (Сергіевскій), Сборникъ изображеній Спасителя, Б. Матери и др. святыхъ і т. и. Х-XV в., Мва, 1885.

Давня руська емаль оброблена дуже основно Кондаковим в двох капітальних працях: Византійскія емали, собраніе А. В. Звенигородскаго — Исторія и памятники византійской емали, 1892, Спб. (книжка видана аматором — Звенигородским нечувано роскішно, по росийськи, иїмецьки і французьки, але в малім числї примірників, тому неприступна, — про неї див. Записки т. XL), друга — Русскіе клады, изслЂдованіе древностей великокняжескаго періода, т. І, Спб. 1896 — роскішне виданнє, зроблене державним коштом і розмірно дуже дешеве, але випущене в малім числї, так що вже тепер вийшло з продажі, — з дуже гарними полїхромічними рисунками. В сїй остатнїй книзї окрім емали автор займаєть ся також і деякими партиями староруського юбілєрства, але анї ся книжка, анї виданий за нею слїдом V т. Русских древностей — Курганныя древности и клады домонгольскаго періода, Спб., 1897, де золотництву дано ще більше місця, далеко не вичерпують всього матеріалу, дуже богатого й ріжнородного. З публїкацій матеріалу окрім згаданих що йно видань треба згадати: Бобринскій Курганы и случайныя находки въ окресностяхъ м. СмЂлы, I–II, 1887 і 1894. Леопардовъ и Черневъ Снимки съ предметовъ древности находящихся въ КіевЂвъ частныхъ рукахъ, I–IV, 1890-1. Катологъ украинскихъ древностей коллеціи В. В. Тарновскаго, К., 1898 (дуже цїнна колєкція з Княжої гори). Вкінцї: Собраніе Б. И. и В. Н. Ханенко — Древности ПриднЂпровья, де вип. V, 1902, присьвячений спеціально староруській штуцї: се досить богата збірка, з вступними замітками. Згадаю тут також свою публїкацію молотівського скарба в Записках т. XXV.

По історії музики в староруські часи досї дуже мало зроблено. Згадаю працї: Ундольскій ЗамЂчанія для исторіи церковнаго пЂнія въ Россіи, 1846. Одоевскій Къ вопросу о древнерусскомъ пЂснопЂніи, 1864. Разумовскій Церковное пЂніе в Россіи, Москва, 1867. Арнольдъ О теоретическихъ основаніяхъ древнорусскаго церковнаго и народнаго пЂнія (Правосл. ОбозрЂніе 1873, IV), Теорія древнерусскаго церковнаго и народнаго пЂнія, Мва, 1880. Металловъ Очеркъ исторіи православнаго церковнаго пЂнія въ Россіи, 3 вид. 1900, Москва. Смоленскій О древнерусскихъ пЂвческихъ нотаціяхъ, 1901 (Памятники древн. письменности ч. CXLV). Огляди: Булїча в Енциклопедическімъ Словарі Брокгауза і Ефрона т. XXVIII, І c. 615 і далї (передруковано також в книжцї: Россія, Спб., 1900). Саккети Главные моменты въ развитіи русскаго православнаго духовнаго пЂнія (Ж. М. Н. П. 1901, VIII).

32. Питаннє про осьвіту в давнїй Руси

З високою оцїнкою давньої осьвіти виступив був Карамзїн (т. V c. 215), але його гадки про давнї школи дуже сильно скритикував Нейман в Studien zur grundlichen Kenntniss der Vorzeit Russlands вид. Еверсом, 1830. Потім звістки Татїшева приймали нпр. Соловйов Исторія Россіи І c. 746-8, Бєляєв Разсказы изъ русской исторіи І c. 394-5, м. Макарій Исторія рус. церкви III с. 123, Порфирьевъ Исторія рус. словесности I с. 199 й ин. От нпр. до яких виводів приходив Соловйов (1. с.): «маємо повне право прийняти звістку про істнованнє шкіл: при церквах, епископських дворах і заведених князями своїм коштом»… і т. и. З особливими комплїментами староруській осьвітї виступив був Шевирьов у своїй Исторії русской словесности, виходячи з звісток про християнські чесноти суспільности. На такім же традиційнім становищі став Лавровский в своїй моноґрафії О древнерусскихъ училищахъ, 1854: він приймав звістки Татїщева, здогадував ся про істнованнє орґанїзованих шкіл при епископських катедрах і по иньших місцях, про предмети науки і т. и.

Доперва Ґолубінский в Исторії церкви (І, 1 c. 580 і далї першого видання), відкинувши татїщевські звістки, прийшов до виводу, що заходи коло осьвіти були тільки за Володимира й Ярослава, але не удержали ся. Русь, думає він, нїяких шкіл нїколи не мала, і по якихось сьвітлїйших початках за Володимира й Ярослава (такі сьвітлїйші початки автор припускає з огляду на лїтописні звістки та супроти появи такого Іларіона) не могла підняти ся над рівенем простої письменности. В своїй крайности погляд Ґолубінского одначе не міг знайти собі загального признання. Не кажу вже, що такі ненаукові фабрікати як, скажім, Миронольского Очеркъ исторіи церковно-приходской школы (1894) і т. и., далї собі з всякої згадки про «учениє» виводять істнованнє шкіл і т. и., але вже і в солїднїйших працях знаходимо ми певний скептицизм для виводів Ґолубінского. Нпр. Никольский в своїй розвідцї про Клима Смолятича виступає, хоч і обережно, проти поглядів Ґолубінского (реплїку Ґолубінского див. в новім виданню с. 848–851). Пипін у своїй Исторії русской литературы, не зайнявши якогось певного становища у сїй справі, з одного боку нїби приймає погляди Ґолубінского (I гл. VII), але на иньших місцях готовий признати татїщевським звісткам значіннє «преданія» (c. 329). Владіміров (Древ. рус. литература) і його ученик Лобода (Чтенія київ. т. XVII, II) також не рішають ся відмовити всякого значіння звісткам Татїщева; ще більш рішучо приймали їх нпр. Никольскій в Пам. др. письм. ч. 114, 1896, і Лавровский — Посланіе м. Климента, 1894, так що се викликало відправу зі сторони заступника поглядів Ґолубінского проф. Харламповича (Къ вопросу о просвЂщеніи на Руси въ домонгольскій періодъ — Н.-лит. сборникъ Галицкой матицы, І, 1901).

В своїй Історії Київщини (c. 417) я прийняв в цїлости критику Татїщевських звісток, дану Ґолубінским, але признавав погляд його на староруську осьвіту занадто песимістичним; свій погляд я потім розвинув ширше в 1 вид. сеї Історії і повторяю його без значнїйших змін і в сїм виданню. Як бачу, прийняв його вповнї проф. Перетц в своїй статї: Образованность (Книга для чтенія по рус. исторіи, під ред. Д.-Запольского, 1904). Завважу, що в своїй недавнїй статї про схедоґрафію (як низше) сам Ґолубінский дещо попускає з свого погляду.

Про круг відомостей давньої Руси див. БЂляевъ О изученіи греческаго языка въ Россіи — Пропилеи 1851 р, його ж О географическихъ свЂдЂніяхъ въ древней Руси. Сухомлиновъ О языкознаніи въ древней Руси — Ученыя Зап. II отд. Академіи т. І, 1854. Порфирьевъ О чтеніи книгъ въ древнія времена — Православный СобесЂдникъ 1858 р., його ж Объ источникахъ свЂдЂній по разнымъ наукамъ въ древнія времена, ib. 1860. ЗабЂлинъ Характеръ начального образованія въ до-Петровское время, 1856 — передр. в Опытах изученія рус. древностей и исторіи, 1872. Бобынинъ Состояніе математическихъ знаній въ Россіи до XVI в. — Ж. М. Н. Пр. 1882 і осібно 1886. Голубинскій Вопросъ о заимствованіи домонгольскими Русскими отъ Грековъ такъ называемой схедографіи (ИзвЂстія отд. рус. яз. 1904, II). Загальні огляди у Мілюкова Очерки по исторіи русской культуры II (с. 227 і далї) і у Пипіна Исторія русской словесности І гл. II і VII.