Розділ «Примітки»

Грамота Казимира (Miklosich et Muller Monumenta Graeca — Acta patriarchatus Constantinopolitani I. 577 i Рус. Истор. Библ. VI дод. c. 125, текстуальні замітки Кунїна в згад. збірнику, 128-9 і 161-2) вичисляє галицьких митрополитів в такім порядку: πρώτος ήν μητροπολίτης της ύμών ευλογίας (за згодою патріарха) δ Νίφων, δεύτερος μητροπολίτης δ Γαβριήλ, τέταρτος μητροπολίτης δ Θεόδωρος — ούτοι πάντες ησαν είς αυτόν τον θρόνον της Γαλίτζης. Новійші дослїдники справедливо признають, що сей катальоґ, очевидно — опертий на поданих Казимиру відомостях від галицького боярства й духовенства, має всї права на довірє.

З не-грецьких джерел про справу галицької митрополії згадує побіжно тількн Житиє м. Петра, зладжене м. Кипріяном; говорючи про поставленнє Петра митрополитом, воно згадує: «князь же Волынскія земли совЂщаетъ совЂтъ не благъ, восхотЂгалическую епископію въ митрополію претворити» (Степенная книга І. 414). Тут таким чином проєкт утворення галицької катедри кладеть ся на часи по смерти м. Максима († 1305), і се було арґументом для м. Макарія й ин. викидати м. Нїфонта з ряду митрополитів.

Ґельцер (а за ним і Фіялек) думали, що згаданий в реєстрі Казимира Петр митроп. галицький був осібною особою від Петра митрополита «всеї Руси». Але як справедливо виказав Павлов, таке припущеннє можливо тільки при незнанню московських джерел. Житиє Петра, написане якимсь сучасником (т. зв. Прохорове, вид. у Макарія, т. IV, дод.), і пізнїйше — Кипріанове (в Степенній книзї т. І) показують зовсїм ясно, що митрополит всеї Руси Петр був висланий в Царгород від галицького князя, очевидно — як кандидат на галицьку митрополїю, близько коло часу смерти м. Максима, а потім був митрополитом київсько-володимирським. Хиба б припустити, що галицько-волинський князь, помиливши ся в своїх плянах на сїм Петрі, виставив ще другого Петра на митрополїю, але се вже буде занадто гипотетично.

25. Лїтература суспільного устрою давньої Руси (до c. 30 і далї)

Огляд суспільних верств містять вичислені вище (на c. 538) загальні курси (особливо Юридическія Древности проф. Серґєєвіча, т. І). Окрім того спеціальнїйші статї: Каченовскій — О смердахъ (ВЂстникъ Европы 1829, VIII). БЂляевъ — Города на Руси до Монголовъ (Ж. М. Н. П. 1848). Михайховъ Исторія состоянія городскихъ обывателей въ Россіи съ самыхъ древнЂйшихъ временъ до настоящаго времени, Мва, 1849. Плошинскій — Городское или среднее состояніе Русскаго народа отъ начала Руси до новЂйшихъ временъ, Спб., 1852. Аксаковъ- О состояніи крестьянъ въ древней Россіи (Сочиненія, І). В. Мстиславскій — Огнищанинъ и князь мужь или слЂды быта древныхъ славянскихъ князей въ Р. ПравдЂ(Чтенія моск. 1860, IV). БЂляевъ — Крестьяне на Руси, 1860, 2 вид. 1870, Мва. Самоквасовъ — Древніе города Россіи, Спб., 1873. Затыркевичъ О вліяніи борьбы между народами и сословіями на образованіе Русскаго государства въ домонгольское время (Чтенія моск. 1873). Загоскинъ — Очерки организаціи и происхожденія служилаго сословія въ до-петровской Руси, Казань, 1876. Кальневъ — Значеніе крестьянъ въ русскомъ обществЂво времена Р. Правды, Одеса, 1879. Мрочекъ-Дроздовскій — ИзслЂдованія о Русской Правд Ђ, II, додатки, 1886 (Чтенія московські, 1886, І: дод. II — гридь, IV — ізгої, VII — мужі, VIII — огнищане і земські бояре (автор думав, що огнищане з початку означали земську аристократию, як і бояре), XIV — смерди). Його ж — О древне-русской дружинЂпо былинамъ, Мва, 1897. M. Грушевський — Галицьке боярство XII–XIII в. (Записки Наук. тов. ім. Шевченка т. XX, 1897 і Розвідки й матеріали до історії України-Руси, III). Др. М. Кордуба — Суспільні верстви та полїтичні партиї в Галицькім князївстві до пол. XIII ст. (Записки H. т. іж. Ш. т. XXXII, 1899).

26. Ізгої, сябри і закупи

Про ізгоїв див. особливо Мрочекъ-Дроздовского ИзслЂдованія о Р. Правд Ђ, II дод. IV (Чтенія московські, 1886,І), Рус. Юрид. Древн. Серґєєвіча І c. 263 і далї, В.-Буданова Обзор с. 379. Про сябрів особливо: Лаппо-Даниловскій Критическія замЂтки по исторіи народнаго хозяйства въ Вел. НовгородЂи его области, за IX–XV в. Спб., 1895, Лучицкій Сябры и сябринное землевладЂніе въ Малороссіи (СЂверный ВЂстникъ, 1889, I–II і осібно), СергЂевичъ Древности рус. права III с. 69 і далї; але всї сї дослїдники виходять з пізнїйших звісток про сябрів, де се слово значить просто «спільника», і навіть в найновійшій працї д. Серґєєвіча поминено текст Посланія Клима, що дає зовсїм инакше осьвітленнє справі.

Про закупів див. особливо Серґєєвіча Юрид. древн. І c. 176 і далї, тут же перегляд лїтератури c. 184-5, окрім того В.-Буданов Христоматія І c. 58–61, і Обзор c. 38, БЂляевъ Крестьяне на Руси с. 13 і далї, ХлЂбниковъ Общество и государство с. 242 і далї, Рожковъ I с. 57–60, Дебольскій c. 85 і далї.

Що до значіння слова «закуп», то одні дослїдники як Мейеръ — O правЂзалога с. 225, Неволинъ — Исторія гражд. зак. V 147, Чичеринъ Опыты с. 144, В.-Будановъ (Хрестоматія 1. с.), Рожковъ, Ясинскій (як низше), в закупництві бачать позичку, забезпечену особою довжника; иньші як Рейц, а з новійших Серґєєвіч, Дебольскнй — наєм. Але нема причини робити з сього ділєми: Кар. 65 показує, що практикувало ся відроблюваннє грошевих сум фізичною роботою; те-ж саме виходить і з Кар. 122, де говорить ся про відроблюваннє грошей в більших речинцях (Серґєєвіч розумів се тільки про оден рік, але «но оже не доходять годъ» значить взагалї — «не пробуде в роботї цїлого часу»), 3 другого боку, як піднїс я в текстї, плата при наймі давала ся вперед (з гори), отже обидві форми закупництва сходили ся дуже близько.

В.-Буданов, за ним Ясинский пробували ствердити свій погляд пізнїйшим уживаннєм терміну в праві в. кн. Литовського — В.-Будановъ Черты семейнаго права і Обзоръ с. 38, Ясинскій Закупы Рус. Правды и памятниковъ западно-русскаго права (ювилейний збірник В.-Буданова); але розумієть ся не можна на тій підставі, що в зібранім документальнім матеріалї XVI в. він означав застав, виводити, що і закупництво XI–XII було тільки заставом і більше нїчого.

27. Економічні відносини. Гроші

Старша лїтература для економічних питань, якими ми тут займали ся, не дає майже нїчого; з неї велику популярність має й досї книга Аристова Промышленность древней Руси, 1866, але се систематика письменних джерел про господарство, промисли і ремесла та торговлю, і до тих питань, які нас тут інтересують, дає мало. Займав ся ними ХлЂбниковъ в книзї Общество и государство въ домонгольскій періодъ 1872, але виводи його дуже часто фантастичні. Останнїми часами сим справам присьвячуєть ся більше уваги; див.: Ключевскій Курсъ русской исторіи І, passim; СергЂевичъ Древности русскаго права т. III, Рожковъ Обзоръ русской исторіи съ соціологической точки зрЂнія, І; його ж: Городъ и деревня въ русской исторіи (Краткій очеркъ экономической исторіи Россіи), 1902 (коротко викладає ті ж гадки, що новійше розвинені в Обзорі); М. Покровскій: Отраженіе економическаго быта въ Р. ПравдЂ(Русская исторія під ред. Сторожева, І, Мва, 1898), Изгоевъ Экономическія основы: института наслЂдованія по Русской ПравдЂ(Науч. Обозр. 1899, X); іще розвідки: Блюменфельдъ О формахъ землевладЂнія въ древней Руси, Одеса, 1884 (з Записок одеського унїверситету); Багатуровъ Личныя и поземельныя права въ древней Руси, 1886; Лаппо-Данилевскій Критическія замЂтки по исторіи народнаго хозяйства въ В.НовгородЂи его области за IX–XV вв., 1895.

Староруська монетна система має велику лїтературу; докладний показчик її до р. 1882 у Толстого ДревнЂйшія рус. монеты; перегляд важнїйших поглядів у Черепнїна як низше. З давнїйшої спеціальної лїтератури важнїйше: Krug Zur Munzkunde Russlands, 1805. Историческій опытъ о древнихъ русскихъ монетахъ и кожанныхъ деньгахъ, Мва,1831, 2 вид. 1884. Каченовскій О кожанныхъ деньгахъ — Ученыя Зап. моск. унив. 1835. БЂгаевъ Очеркъ исторіи монетной системы на Руси — Чтенія москов. 1846, III. Казанскій ИзслЂдованіе о древней русской монетной системЂвъ XI, XII и XIII вЂкахъ (Записки археол. общ., III, 1851). Заблоцкій о цЂнностяхъ въ древней Руси, Спб., 1851. Погодинъ — ИзслЂдованія, т. VII, 1856. Прозоровскій Монета и вЂсъ въ Россіи до конца XVIII вЂка, Спб., 1865 (Записки археологическаго общества т. XII) — книга що довго уважала ся основною до сих питань, але в нїй археольоґічний матеріал майже зовсїм поминено; його ж: Куны (ИзвЂстія археол. общ. VII) і О кунныхъ цЂнностяхъ (Сборникъ археол. инст., IV, 1886). Мрочекъ-Дроздовскій Опытъ изслЂдованія о деньгахъ Русской Правды, Мва, 1881 (з Зап. университета). Усовъ О древнихъ русскихъ деньгахъ по Р. ПравдЂ — Древности моск. археол. общ. IX, 1883. Святловскій Примитивныя деньги и эволюція древне-русскихъ денежныхъ системъ (Народное Хозяйство, 1900, I, II, VI). Богато займаєть ся старою монетною системою Ключевский в своїм курсї. Вкінцї цїкава праця А. Черпнина О кіевскихъ денежныхъ гривнах (Труды XI археол. съЂзда), пробує перенести центр ваги на археольоґічний матеріал; але сей останнїй з сього становища дуже мало дослїджений (між иньшим нїчого майже не зроблене для докладнїйшої хронольоґії находок з гривнами в границях Х-XIV віків). Лїтература давнїх руських монет вказана була у нас в І т. пр. 61; одначе вони досї майже не були студийовані зі становища монетної системи.

28. Лїтература староруського права й його джерел

Спеціальна лїтература умов з Греками подана в І т. прим. 57; додати належить іще нову розвідку А. Лонгинова: Мирные договоры Русскихъ съ Греками, заключенные въ Х вЂкЂ(Записки одес. общ. XXV, 1904). В оцїнцї відносин руських і грецьких елєментів в сих умовах найдальше іде д. Серґеєвіч, заперечуючи майже всяке значіннє сих умов для пізнання руського права (розвідка його передрукована в новім виданню Лекцій, 1903).

Лїтература Руської Правди і взагалї давнього руського права дуже велика й не перестає зростати, завдяки тому, що се увійшло в проґраму курсу «русского права» в російських унїверситетах. Студиї розпочали ся в серединї XVIII в., коли росийський історик Татїщев віднайшов коротку редакцію Правди і 1738 р. передав її з своїми коментарами (де в чім інтересними) петербурській академії. Там одначе вона не звернула в початку уваги на себе, і тільки 1767 р. видав її Шлєцер під тутулом: «Правда Русская, данная въ одинадцатомъ вЂкЂотъ в. кн. Ярослава Владимирича и сына его Изяслава Ярославича», а Струбе де Пірмон (Strube de Pyermont) взяв її під увагу в своїй академічній промові Discours sur 1'origine et les changements de lois russiennes, 1757. Після того до кінця XVIII в. Рус. Правда (коротша і ширша) була видана ще пять разів (видання сї й дальші вичислені в Христоматії В.Буданова І c. 86).

З видань 1-ої пол. XIX в. мали більше значіннє — Раковєцкого (Prawda ruska, т. 1 і 2, 1820 і 1822, на підставі кількох кодексів, з коментарем, де ся памятка поставлена була в звязку з законодатними памятками иньших словянських народів), Дубєнского (Русскія Достопамятности, II, 1843), Тобіна (Tobien Kritische Ausgabe der Prawda Ruskaia, 1848, Die Prawda Russkaia, das alteste Rechtsbuch Russlands 1844, Sammlung kritisch-bearbeiteten Quellen der Geschichte des russischen Rechts, 1844).

Але сї видання стратили своє значіннє, коли 1846 р. Мик. Калачов видав під титулом: Предварительныя изслЂдованія служащія для полнаго объясненія Русской Правды, збірний текст її опертий на пятдесяти кодексах: в основу положено найстарший — Синодальний кодекс, і до нього подані варіанти. Се виданнє (вдруге передруковане 1880 р.) зістало ся досї підвалиною для всяких текстуальних студий, рівнож і прийнятий Калачовим подїл на параґрафи досї прийнято загально, хоч він і не завсїди щасливий, а ще меньше щасливий був плян видання Правди в ИзслЂдованіях, бо параґрафи її автор подає в своїм власнім систематичнім порядку. Сю недостачу він поправив, видавши на другий рік чотири типові кодекси (по його клясифікації) осібно, під титулом: Текстъ Русской Правды на основаніи четырехъ списковъ разныхъ редакцій, 1847 (нове виданнє 1881).

Сї видання Калачова зістали ся основними й досї, хоч його подїл кодексів на чотири катеґорії відповідно характеру тих памяток, де сї кодекси переховали ся, не удержав ся, як зовсїм припадковий: вернули ся до подїлу Тобіна на коротшу й ширшу редакцію, а до них прилучила ся відкрита Калачовим ще третя — скорочена редакція. З пізнїйших текстуальних видань треба піднести виданнє Троіцького кодексу ширшої редакції (досить важного — Серґєєвіч нпр. признає його найблизшим з усїх до архетипа), разом з двома иньшими, в книзї Собраніе важнЂйшихъ памятниковъ по исторіи русскаго права Утина и Лазаревского, 1859. Далї Изсл'вдованія о Руссвой Правді Мрочекъ — Дровдовского, I–III, Мва, 1881-92, де видано кілька кодексів. Христоматія по исторіи русскаго права Владимірского-Буданова, кн. І, 1-е вид. 1872, — виданнє коротшої і ширшої редакції (кодекси Академічний і Карамзинський) з цїнним коментарем: се дуже користний підручник для кождого, хто береть ся до студийовання памяток давнього руського права; (иньша хрестоматійна.; СЂверскій Памятники древне-русскаго законодательства, 1893). Вкінцї СергЂевичъ Русская правда въ четырехъ редакціяхъ, Спб. 1904 — тексти, з новим подїлом на параґрафи, з деякими варіантами, без коментара. В нашій лїтературі є виданнє Руської Правди ширшої редакції (Карамзинський кодекс в Христоматії Буданова, з руським перекладом), зроблений дром К. Левицьким в Правничій часописи т. V і осібно (1895).

Наукове обробленнє Руської Правди і взагалї давнього руського права починаєть ся працями дорпатських професорів, вихованих в нїмецькій правничій науцї — Еверса (головно Das alteste Recht der Russen, 1826), Рейца (Reutz Versuch uber die geschichtliche Ausbildung der russischen Staats und Reehtsverfassung, 1829, росийський переклад Морошкіна 1836 р. п. т. Опытъ исторіи россійскихъ госуд. и гражд. законовъ, з додатком розвідки перекладчика про Руську Правду) і Тобіна (окрім що йно названого ще Die Blut-Bache nach dem alten russischen Rechte, 1840 i Взглядъ на основныя начала русскаго уголовнаго законодательства, 1847).