Розділ «Примітки»

Житиє Теодосия видане раз Бодянським в Чтеніях москов. 1858 III, вдруге Поповим (поправнїйше) ibid. 1879, І. Про залежність його від жития Сави — Шахматова НЂсколько словъ о Несторовомъ житіи Теодосія. Іменем Нестора надписуєть ся в Печерськім Патерику «Слово о перенесеніи мощемъ св. Феодосія», і пок. арх. Леонид доводив автентичність сього авторства (Чтенія московські 1890, II — там і текст), се авторство дуже неправдоподібне: се риторична банальна амплїфікація лїтописного оповідання про віднайденнє мощей Теодосия, зроблена мабуть якимсь київським ритором XIII–XV в. від імени Нестора, тому що його уважали автором того лїтописного оповідання.

Про житиє Антонїя маємо згадки тільки в посланиях Симона й Полїкарпа, з котрих дуже трудно щось близше сказати про нього; о скільки воно зістаєть ся загадковим, видко нпр. з того, що новійші дослїдники зовсїм росходять ся в поглядах на нього: Шахматов здогадуєть ся, що воно було написане в останнїй чверти XI в., противно Щепкін кладе на другу половину XII в., при тім справедливо вказує на ріжні апокріфічні річи, що мали бути в сїм житию (се зауважив уже Ґолубінский — I. 1 c. 756), див. Щепкинъ — Zur Nestorfrage (Archiv т. XIX), Шахматовъ Житіе Антонія и Печерская лЂтопись (Журналъ Мин. Нар. Просв. 1898, III), його ж Отзывъ о сочиненіи Zur Nestorfrage (ИзвЂстія II отд. 1898, I).

З циклю св. Миколая Слово про перенесеннє мощей св. Миколая найлїпше видане в Памятниках древней письменности вип. X (1881) Шляпкіним, з розвідкою про нього і крім того про се ще статя Красовского Установленіе въ русской церкви праздника 9 мая (Труды Кіев. дух. акад., 1874). Слово се має той інтерес, що належить до сьвята в грецькій церкві незвістного й уставленого наслїдком безпосереднїх зносин Руси з Італїєю (через паломників). (Инакшу гадку висловив Соболєвский Труды X съЂзда III с. 64 — він уважає його написаним в Царгородї, але доказ, який він дає, — що Міри лежать по тій сторонї моря, нїчого не доводить — се міг сказати і Русин і Італїянин). Чуда видані два рази арх. Леонїдом в Памятниках древней письменности: раз в 1881 — Житіе і чудеса св. Николая мирликійскаго и похвала ему, в друге в 1888 — Посмертныя чудеса св. Николая (в останнїм всї чотири чуда, в першім тільки три), з вступними розвідками. Нове виданнє в Макарієвих Міней; Житіе и чудеса святителя и чудотворца Николая, Мва, 1901. Велика книга про св. Миколая — А. Вознесенскій і Гусевъ — Житіе и чудеса св. Николая чудотворца и слава его въ Россіи, Спб., 1899, не має наукового характеру.

Арх. Леонид в першій розвідцї довів неориґінальність жития, в другій виставив здогад, що всї 14 посмертних чуд (не тільки руські) написані Єфремом митрополитом переяславським, що він же переклав грецьке житиє св. Миколая й написав слово про перенесеннє мощей, уставляючи сьвято 9 мая в 1090 р.; але докази на се слабі, властиво тільки оден — що Єфрем був у Царгородї, а уставляти сьвято він не міг, бувши тільки титулярним, а не дїйсним митрополитом, як приймає видавець. Київські чуда св. Миколая дуже легко могли бути написані і в XII в., і ріжними авторами. Про чудо з дитиною висловлений був здогад, що се лише дублєт чуда св. Климента — Владиміровъ Др. рус. лит. c. 57, Франко Св. Климент с. 280–1; др. Франко ставить здогад, що тут маємо слїд емуляції нової київської катедри св. Софії, що мала ту чудовну ікону «Мокрого Миколая», з Десятинною церквою, що мала мощі Климента. Але звязь сих чуд в дїйсности не так ясна.

Послания Симона й Поликарпа, незважаючи на свою незвичайну популярність і велику вартість, студийовані досить мало. З давнїйшої лїтератури треба згадати: Кубаревъ О ПатерикЂПечерскомъ. — Чтенія московські 1847, IX, й О редакціяхъ Патерика Печ. — ibid. 1858, III. Макарій Обзоръ редакцій Кіевопечерскаго Патерика — Историческія чтенія о языкЂи словесн. академіи, 1856-7 рр., і потім в Історії церкви т. III c. 181 і далї. Голубинскій І. 1 c. 628 і далї (кілька дотепних уваг). Викторовъ — Составители Кіевопечер. Патерика и дальнЂйшая его судьба, 1871, Воронїж. Яковлевъ — Древне-кіевскія религіозныя сказанія, 1875, Варшава. Новійше: Шахматовъ Кіевопечерскій Патерикъ и печерская лЂтопись (ИзвЂстія II отд. академіи 1897, III — в сїй розвідцї пробує він відріжнити редакції Патерика, нараховує їх аж вісїм, але оперує дуже пеповним материялом, так що його система досить непевна); його ж: Житіе Антонія и Печерская лЂтопись (Ж. М. Н. П. 1898, III). Абрамовичъ ИзслЂдованія о Кіево-Печерскомъ ПатерикЂкакъ историко-литературномъ памятник Ђ, 1902 (ИзвЂстія отд. рус. яз. і осібно). Goetz Das Kiever Hohlenkloster als Kulturzentrum des vormongolischen Russlands, Passau, 1904.

З текстом стоїть річ ще гірше. Одиноке досї виданнє Яковлева — Памятники русской литературы XII и XIII в., Спб., 1872, зроблене дуже слабо; реставрації початкового тексту він навіть не пробував зробити. Кілька текстів у Владимірова ор. c., в екскурсї.

37. Лїтописи

Лїтература Найдавнїйшої лїтописи вказана у мене в екскурсї І тому. Додати: Шахматов — Радзивиловская лЂтопись, 1902, Толковая Палея и русская лЂтопись, 1904 (Статьи по славяновЂдЂнію, І), Сказанія о призваніи Варяговъ (лїтературна аналїза) — ИзвЂстія отд. рус. яз. 1904. IV. Заболотскій Къ вопросу объ иноземныхъ источникахъ «Начальной лЂтописи» (Рус. фил. в. 1901). Никольскій Къ вопросу объ источникахъ лЂтописнаго сказанія о св. ВладимірЂ(Христ. чтеніе 1902, VII). Соболевскій Древняя предЂлка начальной лЂтописи (Ж. М. Н. П. 1905. III).

Лїтература Київської лїтописи далеко біднїйша від Найдавнїйшої; головна праця — Бестужева-Рюміна О составЂрусскихъ лЂтописей, 1868, окрім того: замітки Поґодіна в IV т. його ИзслЂдованій, Соловйова (т. І c. 781 і далї), Костомарова Лекціи по русской исторіи, Маркевича О русскихъ лЂтописяхь, вип. II, 1885 (про лїтописи Київську й Галицьку), Шахматова Общер. своды и Радзивил. лЂтопись (passim).

Галицько-волинську лїтопись студіовано дуже мало, хоч як і лїтературна й історична памятка вона має високий інтерес. Причиною була по части таки більша трудність дослїдів над нею, по части її чисто український характер — через те вона меньше інтересувала росийську науку. Окрім кількох заміток Поґодїна й Соловйова (1. c.), треба згадати названі вище книжки Костомарова (Лекціи) й Бестужева-Рюміна (О состав Ђ), далї: Шараневича Die Hypatios-Chronik als Quellen-Beitrag zur osterr. Geschichte, Льв., 1872, Маркевича О русскихъ лЂтописяхъ, вып. II. Крім того «Іпатським» лїтописям (Київській й Галицько-волинській разом) присьвачено роздїл у книжцї (посмертній і дуже слабкій) проф. Арістова: Первыя времена христіанства въ Россіи по церковно-історическому содержанію русскихъ лЂтописей, Спб., 1888. Фирсовъ Содержаніе и характеристика галицко-волынской лЂтописи по Ипатскому списку, 1898 (вступний виклад в казанськім унїверситетї — не дає майже нїчого). Моя розвідка: Хронольоґія подїй галицько-волинської лїтописи, 1901 (в Записках т. ХLI). Крім того деякі замітки при виданню лїтописи Петрушевича (Волынско-галицкая лЂтопись, Льв., 1871), і осібно в моноґрафії Дашкевича Княженіе Даніила c. 2–6) і моїм повисшім викладї історії тих часів. Стилїстичній формі лїтописи присьвячена розвідка О. Макарушки: Складня причасників в Волиньско-галицкій лїтописи (Справозданнє академ. ґімназії, 1896).

Тексти Київської й Галицько-волинської лїтописи видано двічи петербурською комісією — в II т. Полного собранія лЂтописей (1843) і вдруге 1871 р. п. н. ЛЂтопись по Ипатскому описку; в першім виданню ужито крім Іпатського кодекси Хлєбнїковський і Єрмолаєвський (XVIII в.), в другім Єрмолаєвський відкинено зовсїм, хоч деякі варіанти його були цїкаві, як не для реконструкції тексту, то з иньших поглядів, а ужито натомість Поґодїнського. Видання сї взагалї дуже слабі з текстуального погляду, а особливо фатально випали що до Галицько-волинської лїтописи; в основу положено Іпатський кодекс, а він хоч часом давнїйший, але своєю редакцією наймолодший, і по просту баламутить читача своїм укладом, не кажучи вже про поодинокі лєкції (деякі мої поправки до тексту див. Записки т. VIII). Обидва видання стали ся вже біблїоґрафічною рідкістю. Будемо надїяти ся, що новійше виданнє, доручене петербурзькою археоґрафічною комісією ак. Шахматову, випаде більш науково.

38. Лїтература Слова о полку Ігоревім і Молениє Данила

З безконечної лїтератури Слова о полку Ігоревім піднесу тільки найважнійше. Огляди лїтератури Слова: Жданова Литература Слова о п. Иг. — К. 1880 (з Университетских ИзвЂстій), Барсова (див. низше), Владимірова — Слово о полку Игорев Ђ, К., 1894 і Древ. рус. литер. Розвідки — Вс. Миллеръ Взглядъ на Слово о полку Игорев Ђ, Москва, 1877 (погляд на Слово як на результат лїтературних впливів візантийсько-болгарських). Потебня — Слово о п. Иг., Воронїж, 1878 (звязки Слова з народньою поезією). Барсовъ — Слово о п. Иг. какъ художественный памятникъ кіевской дружинной Руси т. I–III, Москва, 1887 і 1890 (найбільша й найважнїйша праця: т. І — біблїоґрафія і перегляд лїтератури, звязки Слова з книжною лїтературою й народньою поезією, т. II — переклад і палєоґрафічна критика, т. III — лєксікольоґія, А-Н, далї не було). Новійше — В. Каллашъ НЂсколько догадокъ и соображеній по поводу «Слова о п. Игоре※ (1900, Юбилейный сборникъ В. Миллера — про них мої замітки в Записках т. XL).

В нашій лїтературі маємо: Огоновського Слово о полку Игорев Ђ, текст з перекладом і вступною статєю, Льв., 1876; Партицькою Темні місця в «СловЂо п. Иг.», Льв., 1883 і його ж Слово о п. Ігоревім, текст з перекладом і поясненнями, 1884 (Біблїотека Зорі); Коцовського Історично-лїтературні замітки до Слова о п. Іг., 1893 (з Справоздання академ. ґімназії) і резюме реферата в XXXV т. Записок Н. Тов ім. Ш.

Виданнями Слово не так богате, як би можна було надіяти ся; найбільш вигідне — згадане виданнє пок. Огоновського; добре і вигідне виданнє Тїхонравова Сл. о п. Иг., Москва, 1868, давно вийшло з продажі.

Лїтература Моленія досить значна, хоч і не вичерпує справи, назву: Безсоновъ НЂсколько замЂчаній по поводу Слова Даніила Заточника — Москвитянинъ, 1856, VII і VIII, Модестовъ О посланіи Даніила Заточника — Журналъ М. Н. П. 1880, X. Ґолубінский І, 1 с. 867 (замітки цїкаві своєю ориґінальністю). Шляпкін — розвідка при виданню текстів, де дано перегляд цїлої лїтератури (1889). Др. Щурат — Слово Данила Заточника — Записки Наукового Товариства ім. Шевченка т. IX, 1896. Лященко О времени написанія «Слова Даніила Заточника» (Труды X съЂзда) і ширше: О моленіи Даніила Заточника — Спб., 1896 (в Jahresbericht der Reformierten Kirchenschule, — добре зроблене означеннє особи князя, а з тим і часу Моленія). Гуссовъ — Къ вопросу о редакціяхъ Моленія Даніила, Одеса, 1899 (з ЛЂтописи ист. — фил. общ. т. VIII). Истринъ Былъ ли «Даніилъ Заточникъ» дЂйствительно заточенъ? 1902 (ibid. т. Х) — виступає против сього традиційного погляду. Вкінцї названа вище праця Сперанского про Пчолу (прим. 32). Головне виданнє текстів — Шляпкіна в Памятниках древней письменности кн. LXXXI, 1889 (тут подано тексти ріжних редакцій); до того; Покровскій — Новый списокъ Слова Даніила Заточника (ИзвЂстія отд. рус. яз. 1903, IV). До тепер звістно девять кодексів.

Примітки