Се слово Никифора інтересне тим, що робить уступки фактичним відносинам і виступає, як бачимо, против «тяжкого рЂза»: заохочуючи даровати довжникам довги, він каже: «аще ли то немощно, поне великій рЂзъ остави, иже яхоже змЂя изъЂдаютъ окаянніи убогія». Подібно і Нифонт новгородський каже сьвященика відставляти за лихву, а сьвітських людей упоминати аби не брали проценту (наимъ рекши лихвы), «а коли не можуть від того відстати, то казати їм: будьте милосердні, беріть малий процент, «аще по 5 кунъ далъ єси, а 3 кунь возми или 4» (сї останнї слова я розумію, як сказано вже, так: «нпр. як позичив єси по 20 % то візьми 12 або 16 тільки»). Подібно висловляєть ся й анонїмне «Сказаніє о заповЂди св. отець о покаяніи»: «аще не можете остати, то дайте легко — по 3 куны на гривну или по седми рЂзань (14 %)». Але як я сказав, такі гадки в нашій старій моралїстицї дуже рідкі.
Образи житя в лїтературних памятках
Як бачимо, перегляд тем староруської моралїстики дає нам інтересні образи староруського житя. Зберемо ще кілька характернїйших конкретних сцен і образків сього житя. На жаль, джерела наші ними не богаті, і треба задоволяти ся тим, що єсть.
Звичайне буденне житє князя малює перед нами Мономах; з певними змінами се буде образок житя боярина, взагалї «лучшого чоловіка», солїдного і трудящого. Встає він рано — «аби сонце не застало в ліжку» — так робив Мономахів батько і всї «добрии мужи совершеннии». День починає він від церкви — вистоїть заутреню; при широкім росповсюдненню домових церков уже на початку XII в., се мабуть, робили взагалї «лїпші люде». Сонце стрічав Мономах уже по службі Божій і приступав до щоденної роботи: «думав з дружиною» або правив суд. Наглядав і домашнього порядку — «в дому своїм не лїнуйте ся, каже він синам, а всього доглядайте, не здавайте ся на тивуна анї на отрока, аби люде, приходячи, не сьміяли ся з вашого дома анї з вашого обіду». Мономах ставив собі то в честь, що він доглядав «весь нарядъ» в домі, — ловчих, конюхів, соколів і ястребів, а навіть і церковної служби. По обідї, що мусїв бути перед полуднем, звичайно лягали спати: «спаннє Богом призначене на полудень, поясняє Мономах, бо о тім часї спочиває і зьвір, і птиця, і люде»; Як розривку, при вільнім часї, Мономах згадує лови — «на ловъ Ђхати», або переїхатись — «поЂздити». День, судячи з історії про смерть Володимирка, закінчував ся теж церковною службою: князь ішов ввечері до своїх покоїв «переходами» з церкви, від вечірнї, коли нагло його ударила слабість. Лягали як добре звечеріло — десь коло 9 години мабуть — ся пора так і зветь ся «влягомо»[1169]. В ночи Мономах научає встати й помолити ся або бодай ударити поклін, «бо тим нічним поклоном і молитвою чоловік перемогає диявола, і що согрішить за день, тим з того очищуєть ся»[1170].
Мономах, представляючи собою побожнїйшу меньшість тодішньої суспільности, в проявах побожности мабуть ішов дальше від більшости своїх сучасників. Тому ж він пропустив у своїй науцї деякі звичайні приналежности княжого і взагалї богатого житя, які не похваляли ся духовенством. Нестор нпр. дає знати, що музика була звичайною розривкою князїв в вільні часи, — Теодосий, прийшовши якось до Сьвятослава, застав там музиків: одні грали на гуслях, иньші на орґанах, третї на «замрах», «і всї грали і забавляли ся, як то звичайно у князїв»[1171].
Княжа охота практикувала ся не тільки як коротка розривка на кілька годин, а вела ся на ширші розміри: не дурно на княжих дворах бували осібні ловецькі наряди, а княжі псарі засїдали цїлі села[1172]. Були у князїв спецїальні «ловища» (на зьвіри) і «перевісища» (на птицю); з Київа їздили на лови часом на далеке пограниче — в околицї Тясмина; Володимирко їздив на лови з Галича до Тисменицї і т. и. Про свої ловецькі подвиги богато, з утїхою оповідає й Мономах[1173].
Мономахова Наука малює нам житє буденне, трудяще; роскішне й веселе житє богача малює епізод одного слова про богатого й Лазаря, незвичайно інтересний, але на жаль не зовсїм певний що до свого руського початку (хоч нїчого такого, що б противило ся руському побуту, в нїм нема). «Богатий, каже воно, уберав ся в «багор» (пурпур) і паволоку; конї в нього буди білі, прибрані золотом, сїдла позолочені; перед ним бігли численні раби його в шовкових убраннях і золотих гривнах, иньші знову з заду, вбрані в «мониста» (гривни) і обручі, одно слово — виїздив він з великою славою. При обідї стояло богато посуди золотої й срібної, великі срібні позолочені чаші, кубки, чарки; було богато ріжних страв: тетеревів, гусей, лебедїв, журавлїв, рябцїв, голубів, курей, заяцїв, оленина, вепровина, телятина, воловина, всякі напитки — вино, мід чистий і варений з коріннєм (пъпьпраный — властиво з перцем), квас. Пили до пізної ночи з гуслями, дудками, бували великі забави з прибічниками (ласкавьцы), «шпилями», сьміхунами, танцї, сьпіви, всякі паскудства; багато кухарів трудило ся, обливаючи ся потом, иньші знову слуги бігали, носячи на пальцях тарілї, иньші обережно махали (для прохолоди), иньші тримали срібні умивальницї, иньші — посуди з горячою водою, иньші — фляшки з вином; всї вони трудили ся, аби наситити черево одного богача. На ніч приберали йому ліжко прикрашене слоновою костию, з перинами з паволоки, застелене мягкими шовковими простиралами, з витканими взорами; коли він лежучи не може заснути, одні гладять йому ноги, иньші гласкають по бедрах, по плечах; иньші оповідають байки й всїлякі сьміхи, иньші грають»[1174].
Сей інтересний образок, на жаль, як я сказав, не певний, чи належить до руського побуту; тому зберемо кілька дрібнїйших образків і детайлїв з наших джерел, що можуть його або доповнити або заступити. Анонїмний автор жития Бориса і Глїба описує роскіш княжого житя в таких детайлях: «де слава сього сьвіту — пурпур і шовк (брачина), серебро й золото, вино, мід і дорога їжа, бистрі й великі конї, нещисленні дани й пишаннє своїми боярами?»[1175]. Волинський лїтописець каже про Володимира Васильковича, що він повернув у гроші й роздав бідним: «золото і срібло, й дороге каміннє, золоті й срібні пояси свого батька і свої, великі срібні «блюда» (тарілї й таци), золоті й срібні кубки, великі золоті намиста своєї бабки й матери»[1176]. Туалєта княжа так описуєть ся на Данилї: «був кінь під ним на прочуд гарний, кульбака з червоного золота, лук і шабля теж прикрашені золотом і ріжними дивними прикрасами; кафтан на ньому з грецького золототканого шовку, обшитий золотими плоскими коронками; чоботи зеленої шкіри, вишивані золотом»[1177]. Виїзд значного боярина київського (XI в.): «одягнувши ся в пишну («свЂтлу») одежу, сїв на коня й поїхав; наоколо його їхали отроки, а иньші вели перед ним коней в богатім убранню»[1178]. Улюблені отроки носили на собі гривни золоті й пишали ся дорогими убраннями: «горді слуги» перемиського епископа пишали ся «бобровими сагайдаками, вовчими і борсуковими шапками»[1179]. Як бачимо сї подробицї в дечім дуже близько підходять до вище поданого образу житя богача.
Археольоґічний матеріял
Богаті подробицї про туалетні окраси дає археольоґічний матеріал, особливо про туалєт жіночий. На голові носили — мабуть тільки княгинї — золоті діадеми. Маємо дорогоцїнну діадему, зложену з девяти золотих, емальованих бляшок, нанизаних зі споду на нитки або дротики; крайні — вузші бляшечки мають декораційний орнамент, сїм середнїх, в формі аркадок, мають образки Христа, Богородицї, Предтечі, архангелів і апостолів; з низу і зверху сї бляшечки мають на дротиках привішені окраси з золота і перлів. Друга, знайдена недавно в однім з перських городів, подібної форми, але не така богата, простїйшої роботи, має лише на середнїй бляшечцї півдекораційний образок (як звичайно її толкують — Александра Великого на ґріфах), решта — чисто декораційний орнамент[1180]. Третя, ще новійша (скарб з Камяного Броду, коло Радомисля) — складаєть ся з одностайної золотої бляхи, декорованої каміннєм, окруженим травчатими орнаментами і привісками[1181]. В подібній ролї наголовних окрас могли уживати ся окраси з низаних на нитку або дротик золотих або срібних бляшок, досить росповсюднені, судячи по находкам; одначе вони могли служити і намистом, і для иньших окрас[1182].
На ухах жінки носили ріжнородні ковтки: більші чепляли ся не за ухо, а до головного повою чи навязки. Недавно в одній розкопцї знайшла ся досить добре захована така повязка, з підшитої шкірою матерії, з нашитими срібними бляшками і з ланцюхами, що спадали на уха[1183]. Маємо великі золоті емальовані ковтки в формі мушлї чи мошонки, подібні срібні — різблені або з черненими окрасами, срібні ковтки з трома галками насаженими на дріт, або з одною галкою — великою й богато орнаментованою. Подібних же типів, але меньші ковтки носили ся в ухах. Вони знаходять ся в великім числі, особливо золоті і срібні ковтки з трома галками: в декотрих находках знаходжено їх десятками; нпр. в Київі в 1877 в., в д. Єсикорського знайдемо разом 30 золотих і 20 кілька срібних[1184]. Судячи по оповіданню про Сьвятослава[1185], такі меньші ковтки носили не тільки чоловіки, але і жінки.
Найбільше розповсюднені й прості нашийники — «гривни» робили ся з срібного дроту — плетеного або масивного. Вони стрічають ся дуже часто, а як сї гривни й ковтки були розповсюднені у нас в давнину, показує оповіданнє про контрібуцію, взяту Володимирком в Мичську: люде, не маючи грошей, позберали ковтки й гривни (серебро из ушью и съ ший) й переливши їх на гроші, тим заплатили[1186]. Тільки, як показують теперішнї нахідки, сї ковтки й гривни у простїйших людей бували з дуже лихого й дешевого срібла. Широко росповсюднені були й намиста з ріжних шкляних, порцелянових і камяних коралїв.
Як нашийники уживали ся, очевидно також низки срібних, часом золочених бляшечок, півцилїндричної форми, досить розповсюднені і уживані здаєть ся також і для иньших декораційних цїлей (нпр. наручників)[1187]. Золоті нашийники стрічаємо таких же типів, що й срібні — з металїчного дроту і низаних таких же півцилїндриків. Цїкавійші золоті гривни з низаних металїчних обручок або галок, філїґранових, ажурних або повних: коротші, що служили нашийниками, і довші, що пригадують лїтописні «золоті цЂпи» бояр[1188]. Особливо ж дорогоцїнну катеґорію становлять ланцюхи з злучених шарнїрами золотих емальованих мадальонів, звістні в кількох примірниках з Київа й Чернигова, що служили, мабуть, окрасою самих князїв; правдоподібно, на такі ланцюхи навішували ся дорогі круглі образки (панаґії), емальовані, прикрашені перлами і каміннєм і представлені особливо трома нахідками — київською (1880), сахнівською (1900) і рязанською (1822)[1189].
Наручники — брансолєти найбільше росповсюднені між простїйшими верствами були шкляні, з ріжнокольорового шкла, гладкого й крученого, що в превеликій масї стрічають ся взагалї на місцї княжих осад. З металїчних маємо кручені з дрота, звичайно срібного, і зроблені з срібної бляхи, з двох половинок, звязаних шарнїром, рівних з середини, різблених зверху, й ин.[1190]
Перстенї — золоті й срібні не визначають ся особливим богацтвом і ріжнородністю; вони уживали ся головно як печатки, хоч стрічають ся перстенї і з оправленими камінчиками. В однім галицькім скарбі з Молотова, з XIV в. знайшло ся кілька перстенїв з фіґурами й написами вповнї анальоґічними з печатками бояр на грамотах Юрия-Болеслава[1191].
Крім сих катеґорій окрас маємо асортименти ґудзиків — золотих, емальованих, ажурних; срібні аґрафи з трома галочками (подібного типа як і кульчики), що нашивали ся може на кафтан; нашивані бляшки — срібні, золоті, емальовані; великі срібні ланцюхи — ретязї, що очевидно призначали ся не на гривни, а хиба як перевязи, або для коней[1192], і т. и.
Останки дорогих убрань — шовкових, брокатових, нашиваних дорогими бляшками, низаних перлами і т. и., могли в нахідках заховати ся тільки в нужденних фраґментах, що взагалї досить мало звертали на себе увагу. Недавно описані такі дорогі ковнїри, вишивані золотом і перлами, з нашиваними золотими емальованими бляшками і ґудзиками, з Київа і околиць Київа[1193].
Сї нахідки дають нам живе понятє, на скільки житє вищої верстви — князїв, «великих» княжих бояр і богатих капіталїстів могло заходити в сфери роскоші, богацтва, смаку. Декораційна його сторона може будити не раз навіть подив наш. Але вимоги комфорту при тім були дуже невисокі, не вироблені, і поза тою зверхньою декорацією, численністю служби й двору, достатком житя, само воно визначало ся великою простотою й невибагливістю. Такий нпр. найвищий репрезентант сучасної осьвіти й культури, прихильник штуки і «фільософ» князь Володимир Василькович, що останнї місяцї свого житя пролежав на ліжку невстаючи й мав причини отже подбати про всяку вигоду бодай у тім, — лежав просто на соломі: «и взявши в руку соломи з своєї постели, сказав: «хоч би я тобі, брате мій, дав той віхоть соломи, ти і того не давай нїкому по моїм животї», казав він послови, що посилав до свого брата Мстислава[1194].
Культурні впливи християнства
В культурній еволюції Руси сих столїть фактом найважнїйшим і найзначнїйшим своїми впливами і перемінами, счиненими в сїй еволюції, було християнство із звязаними з ним культурними моментами.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том ІII. До року 1340» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „IV. Побут і культура“ на сторінці 11. Приємного читання.
TextBook