Розділ «I. Галицько-волинська держава (XIII–XIV в.)»

Історія України-Руси. Том ІII. До року 1340

Вище була мова про завзяту боротьбу, яку провадив з Литвою Роман. Його смерть широко відтворила ворота литовським нападам на Волинську землю. Лїтопись, зайнята історією спадщини Романа, не вичисляє близше сих нападів, тільки принагідно згадує при подїях 1209-10 рр., що в ті часи «(бЂда бЂ в землЂ ВолодимерьстЂй оть воеванья литовьского и ятвяжьского»[188]. Розумієть ся, волинські князї не залишали відвдячувати ся Литві, але в сих часах полїтичних замішань про якусь сильнїйшу боротьбу з їх боку не можна думати, аж поки на Волини не осїли ся міцно Романовичі. Отся важна переміна в полїтичнім житю Волини була мабуть причиною зміни в відносинах русько-литовських: при кінцї 1219 р. литовські й жомоітські князї уложили згоду з Романовичами, приславши своїх послів у Володимир[189]. Се зменьшило литовські напади — «бЂ земля спокойна», каже лїтописець, але не так дуже, бо не всї литовські племена обіймала ся княжа орґанїзація, й ятвяжські племена, що не входили до сеї орґанїзації, далї вели свої напади[190]. Все ж таки по угодї 1219 р. литовські напади стали рідші, а окрім того вона дала Романовичам цїнних союзників, котрих вони уживали в потребі против Польщі[191].

Потім ми довший час не знаходимо докладнїйших відомостей про відносини до Литви. З одної згадки бачимо, що при кінцї 1220-х рр. Литва уважала ся союзною, але Володимир пинський, що мав порученнє стерегти Волинь від Ятвягів, побив Литву, коли вона вибрала ся на Польщу. Може бути, що се було причиною розрива: в 30-х і 40-х рр. бачимо одних литовських князїв союзниками Данила, иньші знову воюють його землю[192].

На тридцяті роки припадає сформованнє серед Литви першої більшої держави в руках Мендовга. Підбиваючи собі дрібнїйших литовських династів і сусїднїх дрібних руських князїв в басейнї Нїмана, Мендовгу було наручно бути в союзї з сильнїйшими руськими князями — Романовичами, аби вони йому не перешкоджали в сих заходах. Він служив Романовичам своїми помічними полками; окрім того нищив тих дрібних литовських династів, що давали ся в знаки волинським і пинським землям (пинські тодї стояли під протекцією Романовичів); сього виставало, аби оправдати такий союз в очах Романовичів, зайнятих тодї передовсїм заходами коло привернення своєї батьківщини.

Боротьба з ятвягами

Набіги литовських кунїґасів і ятвязьких ватажків на руські землї тодї дїйсно були дуже часті. Се бачимо з лїтописних записок, а ще більше — з замітки Карпінї, навіяної очевидно місцевими оповіданнями: він каже, що переїздячи полудневою Волинею й Київщиною, дуже бояв ся Литовцїв, «бо вони часто нападають на руські землї вповнї несподївано»[193]. Се привело вкінцї Данила до пляну систематичної боротьби з Ятвягами, найменьше дисциплїнованими й найбільше прикрими з сих напастників, на повне їх знищеннє. Сю боротьбу Данило розпочинає, покінчивши галицьку справу, в союзї з мазовецькими князями — Конрадом і його синами, і рядом сильних і немилосердних спустошень, з паленнєм сел, нищеннєм майна, вирізуваннєм або забираннєм в полон осадників Ятвяжської землї, змусив частину Ятвягів до покорности[194]. Вони, як оповідає лїтописець, прирікли давати дань і обіцяли ся бути послушними: «работЂ быти єму и городы рубити в земли своєй» (себто замки для Данилових залог) і дали на те закладнїв (дЂти своя). Данило дїйсно зібрав дань з них через свого воєводу і частину її післав в дар Полякам: «на сьвідоцтво власти — аби знала земля Лядська, що Ятвяги платили дань королеви Данилу»[195]. Супроти нїмецьких рицарів Данило застеріг собі права на частину Ятвяжської території дипльоматично: при кінцї 1254 р. він уложив трактат з пруськими рицарями, в котрім ті признавали Данилови й його союзнику Зємовитови права на третину Ятвяжської землї[196]. А та ґалянтна посилка ятвяжської дани до Польщі, оповіджена лїтописцем, мала на метї застерегти здобуту територію від претензій польських. Данило, видко, заміряв стати міцною ногою на Ятвяжській землї.

Даниловичі на Чорній Руси

Ще важнїйші перспективи відкривали зносини Данила з Мендовгом. В наших звістках він виступає союзником Данила вперше в подїях 1237 р. і зістаєть ся таким і в 40-х роках. Данило навіть оженив ся з його братаницею[197]. Але він мусїв з часом спостерегти, що Мендовг занадто виростає й стає небезпечним сусїдом. Поводом до розриву стало ся те, що Данило прийняв до себе братаничів Мендовга, своїх шваґрів, Товтивила й Викинта, коли Мендовг їх вигнав з їх володїнь. Лїтописець поясняє се родинними мотивами, що Данило пожалував їх як своїх свояків, але те, що він далї про Данила оповідає, вказує на істнованнє у Данила певного пляну: Данило, ухопивши ся за сю подію, задумав плян широкої коалїції на Мендовга. Він післав до польських князїв, закликаючи їх на війну: «прийшов час християнам ударити на поган, коли вони почали самі між собою воювати ся». Викинта він післав до пруських рицарів, аби притягнути їх до коалїції, та поручив йому підняти на Мендовга Ятвягів і Жмудь (Викинт і Товтивил самі були жмудськими династами). Се Викинту удало ся. Тільки Поляки Данила не підтримали. У всякім разї на Мендовга підняла ся дуже грізна сила. Романовичі, здаєть ся, при тім надїяли ся забрати собі нїманську Русь (т. зв. Чорну), — війна почала ся власне походом Романовичів на руські городи Нїманського басейна: Здїтов, Волковийськ, Вслоним. Про результат сього походу лїтопись досить невиразно каже, що Романовичі «поимаша грады многы и взвратишася в домы»[198]. В дальшім плянї Романовичів було — здобути Новгородок.

Але коалїція розбила ся: Мендовг відтягнув пруських рицарів, заявивши їм охоту охрестити ся. Спекавши ся Нїмцїв, він встиг відтягнути також від Романовичів Ятвягів і Жмудь. Лишили ся Романовичі. Новгородка їм здобути не удало ся, спустошили тільки Новгородську землю; за те взяли Городно на Нїманї[199]. Мендовгу дуже хотїло ся помирити ся з ними, бо його союз з Нїмцями, за котрий він мусїв дорого заплатити, був тільки дипльоматичною штукою, а союз Романовичів з його братаничами відкривав дуже небезпечну стежку для иньших литовських династів, невдоволених монархичними змаганнями Мендовга. Вже по кампанїї 1252 р. Мендовг присилав послів до Данила, «хотя мира» і пропонуючи якийсь новий шлюб. За посередництвом Мендовгового сина Войшелка, чоловіка перейнятого впливами руської культури, згода десь при кінцї 1254 р. дїйсно прийшла до кінця: найменьшого з Даниловичів — Шварна, ще малого, заручено з Мендовговою донькою; старшому його брату Роману, що вернув ся тодї з своєї австрійської авантури, Мендовг дав Новгородок, давнїйшу волость Войшелка, а Войшелк передав йому ще й свою волость: Вслоним, Волковийськ і всї иньші городи, бо сам він постановив постригти ся в черцї на Атосї. Він туди й подав ся був, та не мігши дійти, вернув ся з дороги, й став жити недалеко Новгородка, засновавши тут собі монастир[200].

Ся угода 1254 р., разом з довершеним коло того-ж часу завойованнєм Ятвяжської землї далеко розсували границї Данилової держави на північ. Турово-пинська земля була тепер защеплена між волостями Романовичів, і пинські князї фактично сходили на їх підручників.

Ще важнїйша була перспектива дальшого розширення полїтичного впливу галицьких князїв на литовські племена через тих посаджених в литовських аннексах Даниловичів. Але сї усьпіхи (властиво одинокий серіознїйший успіх заграничної полїтики Данила) були дуже не трівкі. Мендовг слїдом розсварив ся з Романом, відібрав від нього волости, ухопив його самого (десь в р. 1258), і в сїй боротьбі Роман потім, здаєть ся, наложив головою[201]. Причиною була мабуть участь Василька в походї Бурундая на Литву; принаймнї тим фактом мотивує Волинська лїтопись напад Мендовгових Литвинів на волинські землї в 1262 р.[202]. Хоч недобровільна в дїйсности, ся участь Василька в татарськім походї могла послужити добрим приводом до розриву. Неприязні відносини тривали, здаєть ся, до самої смерти Мендовга, і вже по смерти Данила наступила зміна і нова блискуча комбінація: князюваннє Шварна Даниловича на столї Мендовга, на жаль тільки — таке-ж ефемеричне, як і князюваннє Романа в волостях Войшелка.

Ріжнородні, широкі полїтичні пляни й зносини Данила мають взагалї ту хибу, що не тримають ся купи: бракує їм консеквенції й енерґії в переведенню, і тому його заходи виходять такими уривковими, а результати зовсїм ілюзоричними. Поясняти се в значній мірі треба впливом татарських відносин: татарська сила все висїла дамоклєвим мечем над Даниловими заходами, вона паралїжувала його сили, підтинала його енерґію, й широкий розмах його полїтики упадав безсильно. Очевидно, супроти сього нового полїтичного чинника можливі були два виходи: або за всяку цїну уставити з ним якісь добрі відносини і забезпечивши собі його невтральність або навіть і прихильність, будувати собі всякі иньші полїтичні пляни — так зробили потім московські князї, так поступали до певної міри й Даниловичі, — або відложити всякі иньші пляни і віддати ся цїлком орґанїзації сил для боротьби з ордою. Не підлягає сумнїву, що Данило тримав ся сеї другої гадки. Його покора перед Татарами була вимушеною, як ми бачили, і він, очевидно, тільки чекав принагідної хвилї та хапав ся ріжних полїтичних комбінацій для збільшення своїх сил до боротьби з Ордою. Але з сих комбінаций не виходило нїчого, сили Данила для такої боротьби зіставали ся за малі, а тим часом відносини до Орди зіставали ся неупорядкованими, і се підтинало Данила. Через се його полїтика від татарського приходу має такий хаотичний і при всїх своїх рицарських привадах і шумних розмахах — досить анемічний характер.


Боротьба з татарами


Ми спинили ся в татарських відносинах на тім моментї, коли Данило вернув ся з своєї подорожі в Орду, весною 1246 р., признавши себе татарським васальом, з гірким почутєм обиди від сього несподїваного пониження. Але се пониженнє уважав і він і його люде тільки хвилевим. Лїтописець поясняє покору Данила тим, що тодї він ще «не утвердилъ бЂ землЂ своея городы». Коли й припустити в сих словах певну антіципацію пізнїйших фактів, то в усякім разї пізнїйша полїтика Данила показує, що він не мав наміру зіставати ся послушним слугою татарського хана. Під впливом оповідань лєґата про заходи папи коло орґанїзації християнського союза на Татар, і тих поголосок про новий похід Татар на західню Европу, що справдї робили такий союз потрібним для цїлої Европи, Данило фантазує про можливість оперти ся Татарам зa помочию того християнського союза; але що саму гадку про боротьбу з Ордою не піддала йому сама тільки перспектива сього союзу, видко з того, що й розчарувавши ся слїдом у своїх надїях на Европу, Данило веде далї до конфлїкту з Ордою.

Конфлїкт сей зарисував ся досить скоро по подорожі Данила до Орди. Оповідаючи про прихід Бурундая на місце давнїйшого пограничного татарського воєводи Куремси, лїтописець каже, що Данило «держаше рать с Куремсою и николиже не боя ся Куремсы»[203]. Отже перед приходом Бурандая була вже якась досить довга стадия воєнна. Про два походи Куремси на Галичину й Волинь лїтописець згадує в р. 1253–4, але сї походи мусїли бути попереджені якимись конфлїктами, не згаданими в лїтописи; з рештою й ті слова лїтописи про рать держану Данилом з Куремсою до самих лише сих походів тяжко прикласти, так що початки конфлїкту треба мабуть покласти на початок 1250-х рр.

На жаль, лїтопись нїчого не каже про причини сього конфлїкту[204]. Я б шукав їх в руху, що прокинув ся серед людности в Київщинї і змагав до того, аби скинувши в себе князївську власть, стати в безпосереднї зносини до Татар. Про нього буду ширше говорити в дальшім роздїлї, тепер же зазначу тільки, що безпосередно тримаючи ся лїтописного оповідання виходило б, що сей рух прокинув ся в области Случи вже по першім походї Бату, а в 1250-х рр. уже обіймав велику територію на пограничних частинах Київщини й Волини (в области Случи, Тетерева й Бога), а по всякій правдоподібности обхопив тодї уже й поднїпрянську Київщину. Для руських князїв, особливо сусїднїх, як галицько-волинські та сїверські, се був дуже небезпечний рух: підтримуючи його, Татари могли б коли не зовсїм видворити князїв з їх волостей, то дуже сильно ослабити. Описані в лїтописи походи Куремси на галицьке Понизє й полудневу Волинь — землї сусїдні з Побожем, що прийшло вже в безпосередню залежність від Татар, могли мати на метї розширеннє безпосередно підвластної Татарам території того против-князївського руху, і я підозріваю, що на сїм ґрун-тї й прийшло до конфлїкту між Данилом і Куремсою.

Війна з Куремсою

Як я вже сказав, про початки сього конфлїкту Галицька лїтопись нам нїчого не каже. Доперва приступаючи до оповідання про пізнїйший похід Куремси на Волинь, лїтописець згадує, що ще перед тим Татари Куремси приходили на Понизє, під час коли Данило пішов походом на Литву[205]. Вони приступили під Бакоту. Якийсь Милїй — бакотський намістник, або правдоподібнїйше — якийсь місцевий старшина, «старець градський», що стояв на чолї Бакоти, пристав до них, і Куремса там посадив свого баскака[206]. Можливо, що й самий похід був зроблений на поклик сього Милїя, що хотїв піти слїдом побожських громад. Данило, що вернув ся тим часом з Литви, довідавши ся про Татар, післав до Бакоти сина Льва, і той несподіваним нападом застав Милїя не приготованим. Милїя увязнено й завезено до Данила, та Лев поручив ся за ним перед батьком, і Милїй вернув ся назад в Бакоту. Але що йно Львове військо забрало ся, Милїй знову піддав ся Татарам, і що лїтопись нїчого не згадує по тім про відібраннє Бакоти, можна з того здогадувати ся, що якийсь час Бакота була під татарською зверхністю. По сїм Куремса рушив на полудневу Волинь і почав пустошити околицї Кремінця, хотячи змусити його теж до підданства. Кремінецький посадник Андрій вагав ся, «раз казав: я королїв, другий раз: я татарський». Лїтописець підозріває, що він був нещирим для Данила, й злорадно оповідає, що се двозначне становище Андрія вкінцї не вийшло йому на добро: Куремса, розгніваний його крутійством, казав його вхопити й забити. Даремно Андрій відкликував ся, що має у себе якусь «Батиєву грамоту (дуже інтересний натяк на можливість якихось попереднїх зносин його з Ордою) — Татари тим ще сильнїйше роззлостили ся, убили його і вирізали серце. Але Кремінця підбити собі Куремсї не удало ся, і він нї з чим вернув ся.

Як я сказав, сї походи Куремси мабуть мали на метї розширеннє безпосередно залежної від Татар території. На звичайні грабівничі напади вони зовсїм не подобають, і коли звістний уже нам претендент Ізяслав Мстиславич по тім слїдом просив Куремсу помогти йому в походї на Галич, Куремса відмовив участи в такій привабній, з добичного становища, експедиції. Лїтописець каже, що Татари мали великий страх перед Данилом: «як тобі йти на Галич? казав Ізяславу Куремса, Данило князь лютий, як схоче позбавити тебе житя, хто тебе виратує?» Не відкидаючи можливости подібних відраджувань, я б бачив в сїм поводженню Куремси добре обдуманий плян — пильнувати пограничних земель, що могли бути переведені під безпосередню власть Орди, й не заривати ся за далеко.

Данилові походи на «людей Татарських»

Для Данила така татарська полїтика — підтримувати противкнязївський, автономічний рух та за його помочию переводити руську людність в безпосередню залежність від Орди, була особливо небезпечна. Тож він проти сього руху уважав потрібним виступати з особливим завзятєм. Оповідаючи про війну Данила з болоховськими князями, що підтримували Ростислава, а були такими добровільними підданцями Татар, лїтописець каже, що Данило тим більше завзятє мав на них («болшую вражьду держа»), що вони операли ся на союз з Татарами (яко отъ Татаръ болшую надежду имЂаху); тому він взяв приступом болоховські городи, попалив їх, розкопав укріплення, знищив землю й забрав невільників[207]. Отже по тім походї Куремси на Понизє Данило постановив з цїлою рішучостию виступити проти Татар, і заалярмував папу вістями про татарські замисли, накликаючи до оружної помочи[208]. А коли від папи і взагалї в заходу нїякої помочи не прийшло, постановив розпочати боротьбу власними силами і вдарити на татарських підданцїв, аби знищити до кореня небезпечний рух.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том ІII. До року 1340» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „I. Галицько-волинська держава (XIII–XIV в.)“ на сторінці 11. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи