Розділ «Том IX. Роки 1650-1657»

Ой не Зборово, война се нова, не як под Пилявцями:

Не утікають [847], кров проливають, і на Татар не дбають,

В крові татарській і бісурманській гострий міч свій купають.

Тут Казановский богатир польський серца всім додаваєть,

Для оборони Польськой корони голову покладаєть [848]

Бьються що живо, — да вельми диво мні на Осоліньского!

Що нас [849] воюєть, не наслідуєть канцліра дядька свого:

Тот був спокійний, не шукав війни, он [850] на нас напираєть —

Яко Лях давний і юнак славний для Польски умираєть.

Бачив рицера хан подканцлєра — Сапігу [851] що зближаєте,

А Вишневецький і Любомірский його не видавають.

- Що небож-хане [852], як знаєш? стане не по пилявецькому [853]:

Не утікають, от наступають ік бунчукові ханському!

- Ой не глядіте, треба ся бити — хан мурз напоминаєть.

А Лях не дбаєть, мурз забиваєть, в їx крови міч свій купаєть [854].

Пав страх на хана, слав до гетьмана: “Яка нуж уступила! [855]

Щоб твоя рада, істинна зрада, нікому ся не снила!

Я проч одхожу да пак вихожу — за зраду маю [856] тобі,

Що ми ся стало — кілька пропало мурз моїх! Ти рад же собі!” [857].

В ноги падаєть, тисячі даєть Хмельницький ту ханові: