Розділ «ВАСИЛЕВС»

— Руські люди не шукали й не шукатимуть чужих земель, маємо своєї доста, — каже князь Володимир. — Що краще, воєводи, — брань чи мир між сусідами?

Вони кладуть на землю мечі, присягаються своїми суворими богами.

Аж тоді іде князь Володимир до Ітиля-ріки, зупиняється недалеко від Булгара, укладає мир з булгарами, каган їхній, а разом і всі боїли присягають:

— Аще не буде між нами миру, тоді камінь почне плавати, а хміль тонути...

Князь Володимир спускається по Ітилю-ріці, доходить до зруйнованого князем Святославом города Саркела[107], там його зустрічає багато хозар, що покинули мечі, випасають худобу, торгують.

У степах над Ітилем-рікою князь Володимир бачив на гарячих пісках сліди множества кінських копит; там, — розповідають йому тепер купці-хозари, що ходять за Джурджанське море, — над ріками Іртишем, Яїком, Ембою, в роздоллі степів і долин зібралися величезні орди половців[108], огузів, кимаків, але поки що не ворогують з. сусідами, не беруться до зброї.

— Покладаюсь на вас, — каже хозарам князь Володимир, — стережіть Ітиль-ріку, будьте Русі добрими сусідами.

— Княже Володимире, — низько вклоняються хозари, — одвіку й довіку були й будемо друзями русів, воліємо торгувати з вами.

Проминувши Хозарію, князь Володимир їде до берегів Джурджанського моря, зупиняється в передгір’ях Кавказу — там Ширван, Грузія, Абхазія, держава Шахвірменів одбива-ли хвилі сельджуків, що виходили з глибин Азії, загрожуючи всім цим землям і навіть багдадським халіфам, в передгір’ї між Кавказом і Сурозьким морем жили алани й касоги, мир з якими уклав ще князь Святослав.

Не як завойовник, а як дбайливий, ретельний господар пройшов князь Володимир з дружиною цей важкий шлях.

Над Ітилем-рікою, Джурджанським і Сурозьким морями було спокійно, звідти ніхто не загрожував Русі, князь Володимир спочиває з дружиною в городі руському Тмутаракані, переправившись на лодіях через Боспор Кімерійський[109], знову сідає на коня, рушає в дике поле.

Саме тут на князя Володимира чатував ворог, тут судилось воям руським і самому князеві Володимиру пролити кров.

Ворог цей — чотири печенізькі орди, на чолі яких стояв хан Родман, — один син його і кагани Куря й Кучук довго стежили, як князь Володимир ходив на булгар, в Хозарію, до Кавказу, й ждали його над порогами — в полі й по Дніпру.

Вони були певні, що воїнство князя Володимира пролило багато крові й витратило сили в походах, збирались, як це робили завжди, зненацька на нього налетіти.

Князь Володимир упередив їх, далеко в полі його сторожа знайшла сліди печенігів, розтягнувшись широким півколом, воїнство посувалось у полі, щоб замкнути кліщі над порогами.

Вої руські побачили печенігів на світанні біля глибокої ріки (нині цієї ріки вже немає, а річище її називається Сухим Бродом), що, пробиваючи шляхи до Дніпра, перерізувала поле, печеніги на своїх рудих, низькорослих, але дуже швидких і витривалих конях з’явились на обрії, мчали на руських воїв, намагаючись їх оточити.

Проте печеніги не знали, що самі вони вже давно оточені, руське воїнство зупинилось, стало пішо, наставило щити, а поперед них, як колючі стіни, списи й мечі... В той же час десь далеко позад печенігів почувся дужий крик, там гуділа земля, множество воїв руських на конях летіли взап’ять печенігам, бряжчали мечами й щитами.

Бій над рікою тривав недовго, хан Родман з сином і ордами ледве пробився долиною на північ, день і ніч тікав від смерті, на полі бою багато печенігів знайшли собі могилу, загинув тут і старий каган Куря, що вбив колись на острові Хортиці князя Святослава.

Це була справедлива мста — хто вийняв меч супроти руських воїв і вбив їхнього князя, сам від меча загинув, ніхто його не поховав, не пом’янув добрим словом, ворони до білої кості виклювали тіло.

Загинуло в бою над Сухим Бродом багато й руських воїв — ще й нині там височать шість рядових могил — в них вони почивають.