Розділ «СИН РАБИНІ»

Князь Ярополк бачив, як до фортеці приїхав Блюд, чув кроки на сходах, нетерпляче ждав воєводу.

— Добрий вечір, княже! — привітався Блюд.

— Добрий вечір і тобі, воєводо! — відповів Ярополк з кутка світлиці. — Що привіз?

Блюд передихнув, посмішка блукала в куточках його уст.

— Я привіз добрі вісті, княже.

Яропояк ступив уперед, на блідому його обличчі виступили рум’янці.

— Ти бачив Володимира?

— З великим трудом я добився до Києва, але бачив Володимира, говорив з ним, усе сказав...

— Чого ж ти замовк? Що сказав Володимир?

— Князь Володимир сказав, що жде тебе в Києві.

— Воєводо Блюде, ти чогось недоговорюєш... Для чого він мене жде в Києві — хоче судити?

Блюд дуже гострим і якимсь нібито хижим поглядом подивився на Ярополка. Втім, це, либонь, так тільки здалося Ярополку, бо на обличчі Блюда знову з’явилась посмішка.

— Ні, княже, Володимир жде тебе як брата, все прощає й говоритиме про приязненство й любов... От його грамота, ми безборонно можемо їхати до Києва.

Ярополк узяв грамоту князя Володимира, що мала золоту печать, — це був його рятунок, спасіння.

— І про боярство говорив Володимир, — продовжував у цей час Блюд, — воно може безборонно їхати до Києва, працювати на Володимира.

— Працювати на Володимира? — Ярополк підняв голову й тепер уже одверто, злими очима подивився на Блюда. — Що ж, нехай їде, надіюсь, слідом за нами.

— Так, княже, — важко зітхнув Блюд. — Ми поїдемо до Києва вдвох з тобою, разом.

Зовсім стемніло, коли князь Ярополк зайшов до світлиці, де жила в час облоги Родні Юлія. Там було холодно, похмуро, на столі блимав каганець, крізь вікно з Дніпра вкочувався й осідав росою на стіни туман.

— Я приніс з собою корчагу з вином, — сказав Ярополк, переступивши поріг.

— Ти хочеш випити напередодні нашої смерті? — запитала Юлія, що, кутаючись у теплу шаль, сиділа в кутку.