Розділ «СИН РАБИНІ»

Це починало лякати втікачів. Розчинити ворота, вийти в долину й там прийняти бій з воями Володимира дружині Ярополка не доводилось, сидіти отак у Родні — скільки й де взяти для цього сили?!

Особливо непокоїлось боярство. Тікаючи з Києва, вони не все, либонь, зважили, надто поклались на слово Ярополка. Нині він був тут, сидів дні і ночі на верху терема. Бояри хотіли й мусили з ним говорити.

Домовиті, жорстокі на словах і в ділі бояри й ліпші мужі Гори ввечері пішли до князя у велику світлицю на верху фортеці, що виходила одним вузьким вікном до Дніпра, а ще одним — трохи ширшим — до Росі.

Князь Ярополк стояв біля вікна, що виходило на Дніпро, сполоханими очима дивився на лодії, які застигли, ніби сонні чаплі, на плесі, Юлія сиділа в кутку на простій дерев’яній лаві.

— Добрий вечір тобі й жоні твоїй, княже, — почав боярин Коницар, — ось ми прийшли тебе провідати...

— Спасибі, — відповів кволим голосом Ярополк. — Сідайте, бояри й мужі.

— А ми й постоїмо, — загомоніли бояри, що наповнили світлицю й стояли ще нижче, в півтемряві сходів. — Маємо діло до тебе, княже.

Наперед виступив Коницар.

— Хочемо запитати тебе, княже, чи довго тут будемо сидіти?

Ярополк розгнівався. Бояри запитують у нього, свого князя, ніби він винен у тому, що сталось. А хіба не винні вони, що літо за літом підпирали його, змушували робити те, що бажали?!

Він стояв — справжній князь, яким мусив бути, — в золотом і сріблом шитому платні, з мечем біля пояса, напружений, сторожкий, хижий; боярство — кремезні, високі, жилаві, в темних опашнях, із засмаглими ликами, блискучими очима, довгими руками — пильно дивилось на нього.

— Я зробив так, як про це говорили в Києві, — гостро відповів боярству князь, — а буде все так, як мусило бути.

— То будемо загибати, княже?

— Ні! — крикнув він. — Загибати з нас ніхто не буде. Ми з вами та сила, що переможе Володимира.

Бояри якусь хвилину мовчали.

— Але, княже, — знову почав Коницар, — де наша підмога — печеніги?

— Прийдуть!

— А ромеї?

— Будуть і ромеї.

— Княже! — загомоніло разом кілька бояр. — А ти послав гонців до імператорів?