Розділ «СИН РАБИНІ»

Володимир

5

Князь Володимир знав, що Рогніда виїде з Полотська, тільки скресне Двіна, через що в кінці квітня вирушає вгору Дніпром до Вишгорода, — він хотів зустріти її після довгої розлуки не на Горі, а в іншому, відлюдному, тихому куточку.

Княжий двір у Вишгороді був для цього цілком придатний. Тут, на високих горах, що круто обривались над Дніпром, з давніх-давен стояла покладена на кам’яних підмурках дерев’яна фортеця з стіною наокруг, ровами й валами. Чудовий був Дніпро, що линув під самими кручами, скрізь на горах і в берегах темніли густі ліси, недалеко переливалась голубими водами Десна, вдалині на півдні видно було Київ.

Володимир виїжджав до Вишгорода не один. Полотську княжну треба було прийняти достойно, віддати їй честь як жоні. Він бере з собою до Вишгорода багатьох мужів ліпших і нарочитих, воєвод і бояр, їхніх жон. Ще раніше туди виїхали тіуни й дворяни, які мали всіх поїти й кормити. Вишгородська фортеця, що десятки літ стояла в безмов’ї над Дніпром, стережучи північні околиці Києва, ожила, вечорами у вікнах її привабно заблищали вогники.

Недовго довелося князеві Володимиру ждати княгиню — одного дня вони поїхали на лови в перевесища, заутра перепливли Дніпро і до заходу сонця гнались у полі за сайгаками, третього дня рано- вранці в голубому мареві на горішньому плесі побачили обриси лодій. Повноводий Дніпро линув швидко, незабаром стало видно чорні, прикрашені різьбленими птахами, морськими дивами й банькатими водяниками гостроносі учани, над одним із них маяло знамено землі Полотської.

Тільки учани зупинились біля круч, до них поклали по-ходні. На березі стояли й ждали княгиню одягнуті в найкращі платна й шиті золотом і сріблом корзна мужі, бояри й воєводи; жони їх, почепивши на себе всі оздоби, з важкими, блискучими усерезями у вухах, золотими обручками на руках і ногах, шепотілись.

Княгиня Рогніда стояла в учані з дитям на руках, поруч з нею — воєвода Путята, за ними — кілька жон і темноока, сувора свіонка Амма — кормилиця княгині. Рогніда була одягнута дуже просто — в білому платні й темно-синьому опашні, з чорною пов’язкою на голові, обличчя в неї дуже бліде, як у матері, що багато ночей не спала біля дитини, стомилась у далекій дорозі.

— Білява! Шу-шу-шу! — шепотілись жони.

— Очі голубі! Шу-шу-шу!

— Мовчіть! Мовчіть-бо! Ось вона вже йде! — гримали бояри.

Тримаючи на руках дитя, княгиня Рогніда зійшла по гнучкій походні на берег, князь Володимир ступив уперед, поцілував жону, взяв у неї дитину.

Одразу ж до Рогніди кинулись жони — вони оточили її колом, обнімали й цілували, котрась із жон за старим звичаєм посипала шлях княгині житом.

— О, який красний княжич! — піднімались навшпиньки й позирали на немовля жони.

— Білявий!

— На отця схожий!

— Жони! Боярині! Тихше! Тихше! — стримували їх мужі.

Рогніда посміхнулась Володимиру.

— Це Ярл... Так ми називали його в Полотську... — промовила вона...

Володимир не хотів образити Рогніду, що думала назвати сина по-свіонському Ярлом, і відповів:

— Нехай буде і по-твоєму, і по-моєму... Ярл — це від тебе, слава — від мене, назовемо дитя наше Ярославом.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СИН РАБИНІ“ на сторінці 144. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи