— Де ж тепер земля княжа, а де моя?
— Як велить закон, княже завжди є княжим, що було Ольжиним, стало Святославовим, що було Святославове — суть нині Ярополче. А ти йди з ралом туди, де й раніше був.
— Перед бранню, — зітхнув Микула, — ходив я з ралом над Дніпром, у пісках.
— То й тепер сиди там. Княжі землі вище від Дніпра — там стоять і знамена[8] .
Брати помовчали, Микула збирався вже й іти.
— А чи не забув ти, брате, — сказав раптом Бразд, — що саме перед бранню брав у мене купу?[9]
— Купу в тебе? Але ж ти тоді сам говорив, що то купа не від тебе, а від князя. А я, брате, князеві Святославу служив, скільки мав сил, кров сукупно з ним за землю Руську проливав. Чуєш, Бразде, я в останню ніч перед смертю князя отак сидів з ним, говорив, і він мені дякував за все, за все, — то хіба ж я не одробив купи?
— Не знаю, що ти робив на раті і про що говорив з князем Святославом. Не знаю й того, яку дань золотом і сріблом привіз ти з брані... Що не моє, те не моє...
— Золото з брані? Послухай, брате, що ти говориш? Та невже ж і ти думаєш, що на брань я ходив заради золота і що заради нього стояв попліч із князем Святославом?
— А чого б то ти і йшов на рать?
— Якби-то ти знав, заради чого я ходив! — з біллю сказав Микула. — Але коли так запитуєш, і сам уже не знаю, чому пішов.
— Покиньмо про це, — суворо сказав Бразд.
— Брате!
— Я тобі не токмо брат, а й посадник княжий. В купу взяв ти у мене коня, жита три четверики, нове рало... Роблю милість, як велить князь Ярополк, — за той час, що був на раті, уроку не візьму, а повесні мусиш повертати купу, не зумієш одразу — платитимеш оброк, не станеш повертати купи, не приробиш оброку — холопом станеш на княжому дворі.
Микула мовчав.
— І не гнівайся на мене, брате, — промовив Бразд. — Руська земля не така нині, як допреже. Князь князеві вже не брат, хоч і одного вони роду, що ж робити нам, простим людям? Хто вміє — приробить, хто незугарний — усе втратить... Так каже князь, так велить і Бог.
Микула пильно подивився на брата.
— То ти християнин?
— Християнин, — гордовито відповів Бразд. — А хіба моя віра гірша від твоєї? Побачимо, брате, як допоможуть тобі твої боги?!
6
Пішов Микула і до брата Сварга. Ішов з важким серцем — після зустрічі з Браздом він усе згадував ніч після похорону батька, коли лишились вони — три сини Анта — в батьківській хижі і коли обидва брати — і Бразд, і Сварг — брали його за груди, вимагали ділити спадщину. Ні, що Бразд, що Сварг — не друзі йому, вік би не йшов до них, але хіба обминеш у Любечі терем посадника чи корченицю?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СИН РАБИНІ“ на сторінці 11. Приємного читання.
TextBook