Розділ «СИН РАБИНІ»

— Ні!.. — вдарив по столу кулаком і крикнув Сварг. — Братів нині вже немає, багатий багатому нині також ворог.

— Бачу! — з гіркотою сказав Микула. — Троє було нас у батька Анта, і двоє досі йшли проти одного. Нині ж усі троє стали вже ворогами...

— Не говори так! — перебив його Сварг. — Хто ж є твій ворог?

— Купу я до брані взяв у Бразда, думав, що кров’ю сплатив її. А він каже: «Віддай!» Чим же я йому купу цю віддам?

— Ха-ха-ха! — засміявся Сварг. — А ти йому купи не віддавай!

— То тоді я стану обельним холопом у брата.

— А яку ти брав купу в нього? — поцікавився Сварг.

— Коня, рало, три четверики жита.

Сварг, що ворушив устами в той час, коли Микула перелічував, одразу сказав:

— Дві гривні кун і п’ ять рєзан...

— Не розумію, — промовив Микула.

— Зате я розумію, — сердито сказав Сварг.

Він устав, пішов у кліть, довго там чимсь бряжчав, повернувся і поклав на стіл чотири золоті зливки і десяток різаних шматочків срібла.

— Візьми, — сказав Сварг.

— Нащо?

— Дві гривні кун і п’ять рєзан віддай Бразду.

— Почекай, Сварг! Як же це так, що ти даєш мені оці гривні й рєзани?!

— Я тобі нічого не даю, а тільки позичаю. Ти мене не бійся, не бійся, — поклав на плече Микули свою руку Сварг. — Прийдеш до мене, допоможеш, щось зробиш...

— Ні, — відповів Микула. — Чи в тебе, чи в Бразда купа — однаково... Отепер я бачу, куди нас завела брань...

Микулі приснився батько Ант. Це було так просто і звичайно. Микула часто бачив уві сні батька Анта. Той вів з ним бесіди, щось радив, проти чогось застерігав, і Микулу це не турбувало, отже, душа батька — старійшини роду Анта, думав він, не пішла, як і душі всіх пращурів, з хижі, а живе під вогнищем, в пізню годину ночі прокидається, літає над вогнем і по хижі, розмовляє з Микулою. Він не бачив нічого дивного в таких снах, а радів навіть, що душі пращурів його не забувають.