— Хто ж іде і супроти кого? — тихо запитав Микула.
— Оці, — відповів одразу ж Сварг, — Кожема в Острі, Бразд у нашому Любечі і ще багато таких, як вони, взяли в князів і один у одного всякі пожалування: землі й ліси, озера й гони на ріках — усе в їхніх руках.
Микула щиро здивувався, що нині Сварг став ворогом Бразда, і той одразу це помітив.
— Не дивуйся, не дивуйся, Микуло, — сказав він. — Ти думаєш, чого це Сварг нарікає на Бразда, адже є в нього терем, корчениця, на його дворі працюють смерди? Але, — із жалем крикнув Сварг, — у мене немає того, що має Бразд: земель і лісів, а без них людина ніщо!.. Корчениця, — замислився він, — о, я думав колись, Микуло, що коли маю корченицю, то маю все — золото, срібло. Проте я забув, що до корчениці треба мати ще й руду, ліс, дерево. Та й чого, скажи, я став би про це думати, адже береги Дніпра, де брав руду, ліси, де стояло древо, — це було моє, твоє, людське. Аж кинувся я брати в берегах руду, а там знамена... Чиї береги? — князя, Кожеми, Бразда... Кинувся я в ліс — знамена. Чий ліс? — князя, Кожеми, Бразда. Отак князі, Кожема та Бразд обігнали мене, все собі та й собі, а мені... Пам’ятаєш, тієї ночі, коли ми ділили батьківську спадщину, Бразд говорив: «Візьми, брате Сварг, усяку кузнь, ти ж її полюбляєш...» Я й узяв кузнь, кую тепер, а всі багатства в Бразда.
Микула розгонисто й голосно засміявся.
— Ти чого смієшся? — запитав у нього Сварг.
— Як же мені не сміятись, — відповів одверто він, — прийшов, походив по Любечу, думав, що тільки я виродок з роду, а що ти, брате Сварг, живеш у згоді з Браздом...
— Ні!.. — вдарив по столу кулаком і крикнув Сварг. — Братів нині вже немає, багатий багатому нині також ворог.
— Бачу! — з гіркотою сказав Микула. — Троє було нас у батька Анта, і двоє досі йшли проти одного. Нині ж усі троє стали вже ворогами...
— Не говори так! — перебив його Сварг. — Хто ж є твій ворог?
— Купу я до брані взяв у Бразда, думав, що кров’ю сплатив її. А він каже: «Віддай!» Чим же я йому купу цю віддам?
— Ха-ха-ха! — засміявся Сварг. — А ти йому купи не віддавай!
— То тоді я стану обельним холопом у брата.
— А яку ти брав купу в нього? — поцікавився Сварг.
— Коня, рало, три четверики жита.
Сварг, що ворушив устами в той час, коли Микула перелічував, одразу сказав:
— Дві гривні кун і п’ ять рєзан...
— Не розумію, — промовив Микула.
— Зате я розумію, — сердито сказав Сварг.
Він устав, пішов у кліть, довго там чимсь бряжчав, повернувся і поклав на стіл чотири золоті зливки і десяток різаних шматочків срібла.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СИН РАБИНІ“ на сторінці 13. Приємного читання.
TextBook