Розділ III Практика українського націоналістичного руху

Висновки автора

Перший. Період другої половини вересня – другої половини жовтня 1939 р. – це єдиний період у житті Степана Бандери та його товаришів, коли вони на власні очі могли побачити, бодай побіжно, реали УРСР, реали сталінського раю, на який невдовзі перетворилася вся окупована Радянським Союзом сучасна Західна Україна.

Другий. Абсолютно незрозуміло, як вимордовані багатолітнім ув'язненням люди без документів, без цивільного одягу, без грошей, без знання німецької та російської мов спромоглися впродовж приблизно 45 календарних днів подолати сотні кілометрів (більше 650 км – за М. Посівничем, майже 330 км – за С. Бандерою, 380 км – за М. Климишиним) у запіллі німецьких та радянських військових частин?

Перетинаючи лінію фронту?

Перетинаючи неодноразово демаркаційну лінію між двома агресорами?

Пересуваючись місцевостями, переповненими вояками німецько-польського (це 1,6 млн німецьких та 1 млн польських вояків) та радянсько-польського фронтів (трохи менше 250 тис. червоних головорізів), переповнених підрозділами польової жандармерії (з німецького боку), підрозділами НКВС (у т. ч. прикордонними) – з радянського?

Жоден з них того не пояснив.

Я також не можу. Вибачайте.

ОУН та внутрішньо-українські контексти

Історія не знає винятків із установлених нею правил. Як не прикро це визнавати, це стосується і нас, українців. Якщо це так, то автор має беззаперечне право на такі – цілком суб'єктивні висновки.

Висновки автора

Станом на середину 30-х років XX ст. Організація українських націоналістів – попри існуючі в сучасній суспільній свідомості міфи, – це політична структура, яка існувала, головним чином, поза межами території сучасної України. Крім того, слід взяти до уваги таке:

– функціонувати на території сучасної України, окупованої на той час СРСР, вона не могла за визначенням;

– на території сучасних західних областей України нам сьогодні відомо про діяльність Крайової екзекутиви, яка розповсюджувалась хіба на територію Східної Галичини, а в одному випадку, випадку убивства Б. Перацького, мала місце у Варшаві;

– у другій половині 1934 р. ця КЕ, яку очолював С. Бандера, своє фізичне існування припинила;

– українське населення Польської Республіки в політичному сенсі мало всі можливості (і користувалося ними), аби в політичному сенсі сублімуватися в легально діючих політичних структурах, у т. ч. національних українських, наприклад в Українському національно-демократичному об'єднанні;

– у структурі українського населення Східної Галичини в означений період часу абсолютну перевагу мав сільський елемент;

– мешканці сіл в усіх країнах та в усі часи є мізерним мобілізаційним ресурсом для політичних партій та організацій;

– українське політичне середовище часів Другої Речі Посполитої – це поодинокі представники міських мешканців, переважно більшості – адвокати та журналісти, а також українського студентства Львівського університету та Львівської політехніки;

– завжди, всюди і повсякчас діяльність кожної підпільної/революційної організації перебуває під пильним наглядом спеціальних служб країни перебування;