Розділ III Практика українського націоналістичного руху

Чи можна довіряти цьому свідченню? Хіба частково. Судоплатов навмисно або ненароком плутає місця, дати, діючих осіб. Ось приклад. Згідно із «Журналом відвідин Й. В. Сталіна», Петровський був присутній у його кабінеті впродовж 20 років – від 1928 до 1948 р. – аж 12 раз, ут. ч. 1 раз у 1936 р. (2 грудня) та 3 рази в 1938 р. (відповідно 24 січня, 23 травня та 1 червня). Наступний, останній у його земному житті візит до першого кабінету СРСР припадає в 20 березня 1948 р. Відвідин кабінету «кращого друга фізкультурників» самим Судоплатовим у «Журналі відвідин Й. В. Сталіна» не зафіксовано. Микола Єжов, у свою чергу, перебував у кремлівському кабінеті Сталіна впродовж 1937–1938 pp. декілька десятків разів, а саме: в 1937 році – 2.01, 9 – 10.01, 13.01, 19–20.01, 22.01, 26.01, 28–29.01, 31.01, 5.02, 7–8.02, 13–14.02, 16.02, 18.02, 18–19.02, 14.03, 19.03, 21.03, 28–29.03, 1–5.04, 13–15.04, 19.04, 23.04, 25–29.04, 3–5.05, 7–8.05, 10–11.05, 13–14.05, 16–17.05, 19–23.05, 25.05, 27–30.05, 1.06, 5.06, 7–9.06, 11.06, 13–14.06, 14.06, 16–17.06, 20–23.06, 4–5.07, 7.07, 9 – 11.07, 13–14.07, 16–17.07, 20–22.07, 25–26.07, 28–29.07, 31.07, 5.08, 7 – 10.08, 13–14.08,17.08,19–23.08,25–29.08,31.08,4–5.09,7 – 11.09, 14–15.09,17.09,19–23.09,25–29.09,2.10,2–5.10,7 – 11.10, 13–17.10,21–23.10,26–28.10,31.10 – 2.11,4–5.11,9 – 10.11, 12.11, 14–17.11, 19.11, 21–23.11, 26–28.11, 1.12, 7–8.12, 10.12,13–17.12,19.12, 21.12,23.12.

У наступному, 1938 році він відкривав головні кремлівські двері 7 – 11.01, 13.01, 16.01, 24.01, 31.01 – 4.02, 8.02, 10–11.02, 19–22.02,26.02, 28.02, 2–5.03, 7.03, 7.03, 13.03, 15–16.03, 19–20.03, 23.03, 25–28.03, 31.03, 2.04, 4–5.04, 13–15.04, 18–19.04, 21–23.04, 29.04, 2–4.05, 21.05, 26.05, 31.05 – 1.06, 4.06, 10.06, 16.06, 20.06, 23.06, 28.06, 4.07, 26.07, 31.07 – 1.08, 5.08, 7.08, 10.08, 14.08, 20.08, 5.09, 13.09, 13.09, 18.09, 20–22.09, 25.09, 28.09, 2.10, 5.10, 7–8.10, 19.10, 21.10, 23.10, 25–26.10, 28.10, 31.10 – 2.11, 4–5.11, 9 – 10.11, 13.11, 15.11,19.11,23.11.[107]

Отже, як бачите, і голова ВУЦВК, і нарком НКВС могли разом зійтися в сталінському кабінеті лише двічі. Це могло бути тільки 1938 р. і тільки 24 січня або 1 червня. Оскільки Коновальця убили 23 травня, єдиним днем видачі замовлення на його вбивство могло бути тільки 24 січня 1938 p., а не в листопаді чи грудні попереднього року. Додатковий аргумент на користь цього висновку – саме в цей день у сталінському «офісі» перебував і його український сатрап Косіор.[108]

А тепер поставимо просте запитання: якщо Коновалець, за оцінкою Сталіна, є «бандитом», то ким у цьому разі є він сам та його поплічники – Єжов і Петровський? На підставі якого права який суд може засудити до смертної кари громадянина іншої держави, який нібито скоїв свої «злочини» на території держави третьої і вже неіснуючої – в даному випадку Української Народної Республіки, а не УРСР? Ще одне запитання: якщо це не державний тероризм, то що це?

Факт залишається фактом: 23 травня 1939 р. «Павлусь» передав Коновальцеві вибуховий пристрій, замаскований умільцями НКВС під коробку цукерок. Після чого спокійно залишив місце злочину. Йому нема чого боятися: німецька контррозвідка, на переконання П. Балея, була «безпосередньо причетна до того замаху».[109]

Здавалося би, до чого тут абвер? Можливо інтерес абве-ра полягав у тому, щоби захистити свою креатуру у вищому керівництві ОУН – Ріка Ярого? Наразі це не більш, ніж припущення.

Чому Сталін був зацікавлений у вбивстві Коновальця?

Жоден із відомих мені дослідників або мемуаристів відповіді на це очевидне питання не дає, питання про політичну доцільність убивства Коновальця не ставить.

І це дивно. Адже політична візія полковника мала наслідком неодмінну війну з Польщею. Польща, у свою чергу, мала двох смертельних ворогів – СРСР та Німеччину. Отже, Сталін і Коновалець евентуально могли бути зацікавлені один в одному – мали одного і того самого ворога.

Напруження по лінії Німеччина – Польща – Франція, підкреслимо це вкотре, було запрограмоване системою Версальських мирових угод, які поставили Німеччину на коліна, переклали на неї всю відповідальність за Першу світову війну. Версаль створив дві потенційні військові загрози, яким Німеччина протистояти не могла ні за яких обставин. На західному кордоні – Франція, на східному – Польща. Тим самим політичний (як мінімум) антипольський союз частини галицьких націоналістів з націоналістами німецькими був визначений на два з половиною десятиліття – аж до військового краху Третього Рейху.

Радянська агітка 1940 р.: «Сталін і Гітлер – друзі навік!»

І тут нема чому дивуватися, і немає чого приховувати, і немає в чому останніх звинувачувати. Військово/політичний/економічний союз з Німеччиною Адольфа Гітлера укладали в різні роки Велика Британія, Франція та СРСР – майбутні «закляті» союзники антинімецької коаліції.

«Закляті» настільки, що вже наприкінці весни – на початку червня 1945 р. пан Черчиль планував війну Великої Британії та німецьких дивізій проти СРСР! Ну, а дипломатичні стосунки, якщо я не помиляюся, підтримували з Рейхом десятки країн – то з якої біди звинувачувати сьогодні в спробах встановити хоч якісь зв'язки з Німеччиною галицький/український націоналістичний рух?

Попри ці та інші міркування, загадка залишається нерозв'язуваною. Єдина доступна моєму розумінню причина убивства вождя ОУН – можливе бажання когось у німецьких спецслужбах посунути на його місце Ріка Ярого, але таке міркування, підкреслюю, є цілком умоглядним.

Провідники крайових екзекутив УВО та ОУН у 1922–1940 рр

Крайова екзекутива (КЕ) Української військової організації (УВО) діяла на території сучасної Західної України, головним чином сучасної Львівської області, від 1922-го і до кінця січня 1929 р. Сама УВО, за одними даними, була створена у Львові у вересні 1920 р. За іншими – дату її народження встановити неможливо. Основний сенс діяльності – «боротьба проти польських окупаційних структур краю» та «створення незалежної України, а не лише її західної частини».[110]

Крайові провідники УВО:

1922–1923: Юрій Полянський (1892 р. н., помер 1975 p.);

1923: Петро Бакович (1893 р. н., помер 1978 p.);

1923–1924 (квітень): Андрій Мельник (1890 р. н., помер 1964 р.);