Розділ «Частина перша Населення України за доби раннього заліза»

У важливому питанні про маршрут походу персів по Скіфії серед дослідників немає одностайності[105]. Геродот пише, що перси, переслідуючи скіфів, пройшли із заходу на схід всю Скіфію і навіть форсували Танаїс, заглибившись у землі савроматів. Вони також досягли басейну Ворскли на півночі, дещо порушивши порядок генерального просування на схід. Цей варіант маршруту, який умовно можна назвати «довгим», підтримує Б. О. Рибаков[106].

Другий варіант маршруту можна було б назвати «коротким». Він головним чином ґрунтується на повідомленні Страбона про те, що перси не просунулись за межі «Гетської пустелі» — Буджакського степу, «...де Дарій, син Гістаспа... був захоплений у пастку й ризикував загинути із усім своїм військом від жаги; але він зрозумів небезпеку, хоча й пізно, і повернув назад» [VII, 3, 14].

Близькі до Страбонової версії факти про тривалість походу персів по Скіфії протягом лише 15 тижнів наводить Ктесій Кнідський [История Персии, 29, 17]. Ще в другій половині минулого століття було висловлено сумнів з приводу того, що яскраво змальований Геродотом похід персів, їх мандри слідом за скіфами по землях їх «сусідів» протягом 60 днів (про це йтиметься пізніше) не можуть відповідати дійсності. Кінцевим пунктом проникнення персів вважалася місцевість на узбережжі Меотиди (Азовського моря), куди впадають річки Берда або Кримка[107]. Такий маршрут можна було б назвати «середнім». Цей, третій, варіант також підтримав Б. О. Рибаков[108]. На його думку, саме сюди дійшла основна частина перського війська й звідси перська кіннота здійснила рейд досить далеко на північ. Погоджуючись з твердженням Б. О. Рибакова про кінцевий пункт проникнення персів, ми, однак, рішуче відкидаємо думку про рейд кінноти на північ у землі гелонів та будинів. Саме з таких позицій і будемо розглядати події скіфо-перської війни.

Геродот [IV, 87] повідомляє, що для походу у Скіфію Дарій зібрав величезні військові сили. Подолавши Боспор Фракійський через міст, побудований із застосуванням бойових кораблів своїх союзників-греків, цар встановив на березі два мармурові стовпи, на яких було викарбувано «...перелік всіх народів, що вів із собою, а він вів усі підвладні йому народи. У його війську разом із вершниками, але без флоту, було 700 000, а кораблів зібрано 600» [IV, 87]. Таку саме чисельність війська називають Помпей Трог та Иордан. Цифру 800 000 воїнів вказує Ктесій [29, 17].

Безумовно, ці дані про кількість війська та флоту персів ніяк не можна вважати за реальні, тому що стародавні автори значно перебільшували чисельність військ, що брали участь у воєнних конфліктах[109]. Але навряд чи варто сумніватися з приводу того, що для такої важливої акції, як похід у далеку Скіфію, Дарій не залучив значних військових сил. Визначити їх кількість абсолютно точно неможливо. Цілком ймовірно, що військо могло налічувати 30—50 тис. воїнів. Бо саме таке військо без особливих труднощів (навіть якщо врахувати певну нестабільність ситуації в імперії) міг узяти з собою цар. Величезний людський потенціал держави Дарія (близько 50 млн населення, тоді як скіфи мали лише 1 млн) давав змогу це зробити[110].

Неможливо з'ясувати чисельність скіфів та їхніх союзників, що безпосередньо брали участь у війні. Зрозуміло, що їхнє військо за чисельністю значно поступалося тому, що йшло за Дарієм. Припущення щодо військ скіфів, які виступили проти персів у кількості 136 тис. чоловік, здається нереальним[111]. Воно з певною умовою може бути прийняте лише для другої половини IV ст. до н. е. А за часів скіфо-перської війни, згідно з археологічними матеріалами, населення степів Причорномор'я ще не було численним.

Вивчені комплекси озброєння військ персів та їхніх супротивників демонструють значну їх близькість. Можливо, скіфський захисний обладунок був досконаліший за перський і його було більше. Сильнішими, ніж перські, були у скіфів лучники.

Проте склад військ супротивників значною мірою відрізнявся. Цілком природно, що головну силу скіфів становила кіннота. Вона і кількістю, і якістю переважала перську. Згадаймо хоча б те, що саме цю обставину спеціально підкреслював Геродот [IV, 121, 134]. Скіфське військо було й набагато мобільніше, ніж військо Дарія.

Просуванню персів заважав величезний обоз та сила-силенна звичайних для Стародавнього Сходу супроводжуючих військо нестройових та обслуги.

Цікаві дані про події, що передували війні, подає Ктесій Кнідський. «Дарій наказав кападокійському сатрапу Аріарамну перейти в Європу проти скіфів і взяти в полон чоловіків і жінок. Аріарамн переправився на 30-ти п'ятидесятивесельних кораблях, узяв скіфів у полон, причому захопив і брата скіфського царя Марсагета, знайшовши його закутим у окови за наказом брата за якийсь вчинок. Скіфський цар Скіфарб у люті написав Дарію брутального листа, йому була дана така ж відповідь» [29, 16—17]. Услід за цим Дарій вирушив у похід. Сам набіг та наступний обмін «брутальними» листами міг бути використаний Дарієм як цілком підходящий безпосередній привід для початку війни.

Розвідка персів виявилася вдалою. Вони отримали звістку про становище у Скіфії, причому з рук такої інформованої людини, як брат царя. Його інформація не викликає сумнівів — ображений братом, він бажає помститиcя. А сам факт ув'язнення царського брата вже вказує на якісь чвари серед верхівки скіфів.

Похід у Скіфію перси почали з «царської дороги», по якій пройшли через усю Малу Азію. Подолавши протоку по наплавному мосту, вони пройшли Фракію. Тут був створений укріплений район — опора для подальшого просування. Водночас у районі сучасного с. Орлівка в низинах Дунаю вже був побудований на суднах міст через ріку. Після переправи Дарій змінив своє попереднє рішення щодо розведення мосту.

У такому разі греки мали чекати його біля нерозведеного мосту протягом 60 днів. Саме такий термін визначив цар на проведення кампанії. За цей час він розраховував розбити скіфів, «замирити» скіфський Степ і продовжити просування на схід, намагаючись повернутися до Персії через Північний Кавказ або через Середню Азію. У разі невдачі він розраховував встигнути до кінця зазначеного строку повернутися до Дунаю і через міст піти до Фракії.

Під час переправи персів через Дунай скіфи дізналися про просування ворога до кордонів Скіфії і скликали збори. Обговоривши ситуацію, дійшли згоди, що самі вони неспроможні помірятися силами й прогнати Дарія, і послали гінців до сусідніх народів. А царі тих народів уже збирались і радились між собою, розуміючи, що проти них виступає велике військо. Це були царі таврів і агафірсів, неврів і андрофагів, гелонів, будинів і савроматів [Herod., IV, 10]. Скіфи звернулись до тих, хто зібрався на нараду з пропозицією про спільний виступ проти персів, цілком слушно говорячи, що «...Перс виступив у похід не лише проти нас, а й проти вас. Перемігши нас, він не забариться піти й проти вас». Вони наполегливо підкреслювали загарбницький характер походу, нагадавши, що «...тепер, ледве він прийшов на наш материк, він поневолює всі народи, які зустрічає на своєму шляху» [Herod., IV, 18].

Рис. 9. Скіфське озброєння.

На жаль, думки щодо вторгнення персів не були одностайними. Разом із скіфами виступити проти персів твердо обіцяли царі гелонів, будинів та савроматів. Лише у разі вторгнення у їхні землі персів збиралися діяти неври, андрофаги, агафірси, меланхлени та таври. Спроба утворити «антиперську коаліцію», що складалася б з усіх північнопричорноморських племен, таким чином, не мала успіху. Але вже факт проведення зборів був певним успіхом скіфів. їм вдалося залучити до антиперського союзу частину сусідів та випробувати інших у майбутній війні.

Якщо перед зборами царів скіфи не збиралися вступати у відкритий бій з сильнішим ворогом, то тим більше не стали вони планувати це після того, як на їхньому боці вирішили виступати лише близько половини потенціальних союзників. Невдовзі після «зборів» царів відбулася «рада» скіфів, на якій вони виробили план ведення війни. У ній повинні були взяти участь лише активні боєздатні сили. «Такі рішення прийняли скіфи і пішли назустріч Дарієвому військові, спершу виславши кращу частину своєї кінноти на розвідку... Всі їхні вози, на яких жили їхні діти та жінки, і всю їхню худобу, крім тих тварин, що були їм потрібні для харчування, вони собі залишили, а все інше вони послали попереду разом із возами, давши наказ їм рухатися весь час на північ» [Herod., IV, 121].

Цим самим значно підвищувалась мобільність військ. Крім чоловіків-воїнів до складу війська входили, ймовірно, боєздатні дівчата та незаміжні жінки. У війні, таким чином, мало взяти участь усе боєздатне населення Скіфії.

Геродот повідомляє про завдання, поставлене перед скіфським військом на його раді: «...розділитися на дві частини і, поступово відступаючи й відбиваючись від ворога, засипати криниці і джерела, що виявляться на їхньому шляху, а також підпалити всю траву. До однієї частини, на чолі якої був цар Скопасіс, приєднуються савромати. Отже, вони, якщо проти них підуть перси, відступатимуть і поволі попрямують до ріки Танаїс, вздовж Меотидського озера, а коли перси почнуть відступати, нападатимуть на них і переслідуватимуть їх... Дві інші частини — одна велика, яку очолив Іданфірс, і третя, на чолі якої був Таксакіс, — з'єднаються і до них ще приєднаються гелони та будини. Вони ітимуть попереду персів на відстані одного дня шляху, так само відходячи поволі та відступаючи, виконуючи те, що їм було доручено. Потім... коли вважатимуть за доцільне, нападуть на персів» [IV, 120].

Подібний спосіб був досить поширений. Пізніше його з успіхом використали самі перси під час війни з греками.