Розділ «Частина перша Населення України за доби раннього заліза»

Слід зазначити, що спалити траву (та й то далеко не всю) у Степу можна було лише в другій половині літа, коли вона вигорала під сонцем. А засипати можна лише невеликі джерела: Важче було з великими озерами, які можна було отруїти трупами загиблої або вбитої худоби. Отруїти ж великі та малі ріки було неможливо. Таким чином, скіфи могли лише значно ускладнити постачання водою та фуражем і знищити або розігнати тварин у смузі ворожого наступу.

План скіфів є яскравим прикладом «стратегії непрямих дій», яка може привести до успіху без проведення серйозних бойових дій. Мета її — не пошук відкритого бою, а створення вигідної стратегічної ситуації. Наслідком може бути або руйнування структури армії ворога, або підготовка до вирішальної битви. «Для того щоб армія противника розпалася, можуть знадобитись деякі бойові дії, але вони не будуть мати характер битви»[112]. За умов значної чисельної переваги персів над об'єднаними силами приймати відкритий бій було б безглуздям. Тому скіфи, тверезо оцінивши ситуацію й сили сторін, вирішили знесилити ворога. Не даючи вирішального бою, скіфи примусили ворога пересуватись в глиб своєї території без достатньої кількості їжі, фуражу, води. А відтак сама чисельність військ стає неминучим злом і завдання забезпечення їх усім необхідним зростає до рівня стратегічного.

Рис. 10. Чаша з Гайманової Могили (срібло, позолота).

Використовуючи добру обізнаність з місцевістю, можна було нав'язати персам невигідний для них маршрут. Постійні напади мобільних загонів скіфів, крім значної матеріальної шкоди, завдавали й неабиякої моральної.

Після «ради» військо було поділене на два з'єднання. Загальне керівництво прийняв на себе цар Іданфірс. Він сам очолив і перше з'єднання — головні сили власне скіфів. Крім частин Іданфірса, до нього входили загони скіфів на чолі з Таксакісом, гелони і будини. Крім кінноти, в об'єднанні були і піші воїни.

Другим з'єднанням командував скіфський цар Скопасіс. Ядро цього з'єднання також складали скіфи, а з часом (це могло статися десь через 2—3 тижні) до них мали приєднатися савромати. Друге з'єднання було кіннотним і тому наймобільнішим.

Передбачались «пасивна» й «активна» стадії кампанії. Скіфи почали виконанням ролі своєрідного «лоцмана», за яким йшли перси, змушені просуватись у смузі знищення рослинності та забруднення джерел води, і мали завершити переслідуванням відступаючого ворога. Ставилися й інші цілі, але про це йтиметься нижче. Якщо завдання, поставлене «радою» скіфів перед з'єднанням Скопасіса, в загальних рисах ясне, то завдання більшої частини військ Іданфірса, Таксакіса та союзних будинів і гелонів, які мали підійти трохи пізніше, не зовсім зрозуміле. Імовірно, на першому етапі війни вони мали виступати в ролі заслону і, нависаючи над лівим флангом персів з півночі, повинні були не дати їм змоги повернути на північ, спустошуючи перед ними широку смугу землі.

На другому етапі війни скіфи, за Геродотом, збиралися залучити до воєнних дій сусідні племена, що спершу відмовилися від, участі у війні: меланхленів, андрофагів, неврів, агафірсів. Для цього планувалося, відступаючи, «вести» за собою персів, і таким чином примусити сусідів вступити у війну. Але це свідчення викликає сумнів. З огляду на військову науку, вторгнення на чужу територію, де слід було чекати впертого опору, маючи за собою переслідувача, цілком безглузде. Адже сам Геродот повідомляв про готовність згаданих вище царів дати відсіч персам Дарія, якщо він увійде в їхні землі [IV, 119]. Таку ж відсіч вони дали б і скіфам. У такому разі скіфи опинилися б між молотом та ковадлом і це призвело б до неминучої поразки.

Неможливість маршу скіфів та персів, що їх переслідували, по землях сусідів скіфів доводить ще одна обставина. Відомо, що сам похід відбувався в дуже стислі строки — протягом трохи більше двох місяців. Спроба накласти маршрут походу на карту в послідовності, яку описав Геродот, дала цікавий результат. Підрахунки довжини маршруту провадились за етнографічними картами Скіфії, відтвореними відомими скіфологами та істориками М. І. Артамоновим, Б. М. Траковим, О. І. Тереножкіним разом з В. А. Іллінською, Б. О. Рибаковим. Загальна довжина походу визначалася ними відповідно в 3750, 3800, 5750, 4060 км. Звичайно, здійснити такий перехід численним військам заради більш ніж сумнівної мети у досить стислі строки абсолютно неможливо. Тому й проникнення персів у північні райони Великої Скіфії нереальне. Всі події походу відбувалися у порівняно вузькій степовій смузі неподалік від узбережжя Чорного та Азовського морів.

Подолавши Дунай, першу значну водяну перепону, без особливих труднощів, завдяки переправі з кораблів, перси заглибилися у Степ. Попереду були великі річки — Дністер, Південний Буг, Дніпро, десятки малих річок, що перетинали генеральний напрямок походу. Навіть дещо змілілі влітку, вони значно ускладнювали похід, гальмували просування військ, але не були неподоланними перешкодами. З давніх-давен були відомі численні переправи через них. До цих переправ мимоволі персів підводили скіфи, що йшли перед ними[113].

Аналіз ходу скіфо-перської війни дав змогу вирізнити три її етапи. Перший почався з форсування Дунаю, коли «скіфи пішли назустріч Дарієвому війську, спочатку пославши кращу частину своєї кінноти[114] на розвідку. Знайшовши персів за три дні шляху від р. Істру, вони поставили свій табір на відстані одного дня шляху від них, знищивши все, що росло на землі» [Herod., IV, 121—122].

Рис. 11. Скіфський воїн із кургану біля Ново-Розановки. Реконструкція М. І. Горелика.

Без будь-яких визначних подій (у всякому разі, про це не згадує Геродот) вороги дійшли до Приазов'я. За цей час, напевно, із скіфами з'єдналися союзники, що значно зміцнило їх.

Другий етап війни почався з того, що в Приазов'ї, можливо, десь поблизу сучасного м. Бердянська, Дарій дав перепочинок стомленим та виснаженим військам. Позаду 20 днів походу[115] під пекучим сонцем, з напівголодним пайком, обмеженим вживанням води, під постійною загрозою скіфських нападів, що досить часто ставали реальністю. Минула третина часу, відведеного Геродотом на похід. Ще стільки ж перси будували величезні укріплення. Можливо, це відбувалося неподалік від міста Кремни — відомого грецьким мореплавцям, куди могли підійти кораблі з провіантом.

Прийнявши на віру епізод з розповіді Геродота про блукання персів по глибинних районах Скіфії, про спалення ними дерев'яного міста Гелон у землях гелонів, Б. О. Рибаков пише, що в той час, коли головна частина війська Дарія перебувала у Приазов'ї, тимчасово перервавши похід, його кіннота («кінні корпуси») просунулася далеко на північ[116]. На цей похід кінноти та побудову укріплень, що виявилися, мабуть, зайвими, було витрачено 20 днів. Але є вагомі заперечення проти саме такого тлумачення подій. Розглянемо лише одне. Кіннота персів була значно слабшою за скіфську. «Скіфська кіннота постійно змушувала тікати кінноту ворога, а перші вершники, тікаючи, натрапляли на піхоту, і піхота приходила їм на допомогу» [Herod., IV, 128]. Якщо це було так, коли кіннота перебувала неподалік від піхоти, неважко зрозуміти, що без підтримки піхоти, перська кіннота була приречена на загибель. Такий перехід на досить значну відстань у обмежені строки майже за гранню можливого, кіннота повинна була виконали сама, бо вкрай стомлена піхота вимагала тривалого відпочинку.

Зважаючи на те, що похід без зіткнення з ворогом затягувався й надії на перемогу танули, Дарій вирішує змінити характер війни. Він пропонує скіфам прийняти бій. Не приймаючи пропозиції, скіфи водночас переходять до рішучіших дій. До мосту йдуть війська Скопасіса з метою умовити греків розвести міст. Греки твердо обіцяють зробити це після того, як мине 60 днів. Скіфи повірили обіцянці й повернулися до головних сил. Відбулося об'єднання сил Скопасіса з військами Іданфірса та Таксакіса разом з військами союзників. Скіфські та союзні війська, нарешті, зібрано докупи й вони готові перейти до рішучих, активних дій. Так починається третій етап війни.

Дарій упевнився в неможливості виграти війну у відкритому генеральному бою. Він залишає недобудовані укріплення й повертає назад до Істру, до рятівного мосту. Він ще раз пропонує скіфам вступити у відкритий бій, але дістає глузливу відмову. Скіфи не дають перепочинку стомленому зголоднілому війську, постійно виснажуючи його несподіваними нападами. Вони вживають заходів щодо затримки війська персів на строк, більший за той, що був обумовлений між греками та Дарієм. Знову до мосту йдуть загони Скопасіса. Умовами та погрозами вони вимушують персів почати розведення мосту, а самі повертаються до головних сил. Але греки обманули скіфів, розвівши міст лише частково. Найімовірніше, скіфи вирішили дати рішучий бій зараз. Здогадався про це й Дарій. Проте ситуація змінилася. Якщо ще зовсім недавно він сам шукав битви, то зараз зрозумів необхідність уникнути її. Залишивши у таборі, зведеному для ночівлі, хворих та знесилених воїнів, він вночі з рештками війська біжить до мосту, переходить Дунай і опиняється у Фракії. Похід закінчився невдачею. Скіфи не були розгромлені, Скіфія не була «замирена». Не вдалось навіть повернутися до імперії зі сходу.

Речових пам'яток, які можна було б пов'язати з подіями скіфо-перської війни у степах Північного Причорномор'я, відомо дуже мало. Це кілька предметів кінської вузди перського типу, бронзовий кований шолом конічної форми, виготовлений з окремих великих пластин. Найімовірніше, як трофей попав до скіфів меч, золоте руків'я якого прикрашено зображеннями у персько-мідійському стилі. Майже 200 років він зберігався як реліквія, що нагадувала про героїчні події давньої війни й була покладена у могилу невідомого великого царя Скіфії, похованого у кургані Чортомлик.

Матеріали скіфо-перської війни дають певні відомості про особливості скіфської стратеги та тактики. Величезну цінність мають свідчення Геродота, що «...скіфи ... вишикувалися перед персами із своєю піхотою та кіннотою, ніби для того, щоб вступити в бій». Далі згадуються «дві лави» і та обставина, що «скіфи порушили свій стрій» [IV, 134]. Це перша згадка про наявність у скіфському війську, крім кінноти, також піхоти, перша згадка про наявність у них бойового строю, що складався з кіннотників та піших воїнів. На жаль, дуже скупі слова розповіді Геродота не дають можливості скласти уявлення про характер цього бойового строю. Певні тактичні прийоми скіфи використовували ще в період ближньосхідних походів, збагачували свій бойовий досвід досягненнями тактики передових держав Сходу, з військами яких та проти яких вони воювали. У цих походах почало формуватися своєрідне військове мистецтво скіфів, вони набували досвіду у війнах, які вели раніше, і закріплювали його у війні з персами. Минуло багато часу перш ніж сформувались тактичні прийоми, притаманні скіфам, виробилося те, що Діодор Сицилійський назвав «скіфським звичаєм» ведення бою [Diod., XX, 22].

Рис. 12. Золоте руків’я меча з кургану Чортомлик.