Розділ «Частина перша Населення України за доби раннього заліза»

Племена чорноліської культури, передусім ті, що населяли Середнє Подніпров'я, брали активну участь у міжплеменному обміні. Цьому сприяв насамперед високий рівень металообробки. Економічні та культурні зв'язки племен Середнього Подніпров'я, що існували ще у попередній час, за кіммерійської доби значно розширилися і зміцніли. Можна говорити про декілька основних напрямків культурно-економічних контактів чорнолісців: західний — південно-західний з фракійським світом, південно-східний — з племенами кобанської культури Кавказу і, можливо, східний — з населенням татарської культури Південного Сибіру[53]. Вірогідно, зв'язки чорноліських племен (у всякому разі тих, що мешкали у Середньому Подніпров'ї) з Кавказом та Закавказзям здійснювалися через посередництво степових кочовиків.

Існують різні думки щодо етнічної належності населення чорноліської культури. Найпереконливішою, мабуть, є версія стосовно праслов'янства чорнолісців[54]. На користь останньої свідчить і такий важливий аргумент, як збіг ареалу архаїчної праслов'янської гідроніміки з ареалом чорноліської культури[55].

Разом з тим поширена думка про фракійську належність лісостепових племен доби раннього заліза, зокрема носіїв чорноліської культури[56]. Проте останнім часом вона піддається серйозній критиці[57].

З початком кіммерійської доби спостерігається певна політична активізація лісостепових племен, зокрема Дніпровського Правобережжя. Вона мала декілька етапів. Найбільш ранній пов'язаний із просуванням чорнолісців на південь і на схід, завдяки чому відбулося освоєння південної частини правобережного Лісостепу (басейн р. Тясмин), виник цілий масив городищ, у тому числі відоме епонімне городище в урочищі Чорний ліс, що у верхів'ях Інгульця. Існує думка, що під час розселення чорнолісців у південній частині Лісостепу відбулася асиміляція деяких етнічних груп степового населення, що належало до пізньозрубної культури і просунулось у Лісостеп з півдня та південного сходу[58]. Східний напрям руху пов'язаний з міграцією частини чорноліського населення з території Правобережжя на Лівобережжя — у басейн Ворскли та у межиріччя Орелі й Самари. Внаслідок цього процесу бондарихінську культуру змінює чорноліська, про що свідчать знахідки пам'яток змішаного типу. Зараз домінує думка, що проникнення чорнолісців у цей регіон відбулося протягом X—IX ст. до н. е., і перші прийшлі з'явилися у басейні Орелі та Орельсько-Самарському межиріччі[59]. Щодо басейну Ворскли, то, на думку окремих дослідників, освоєння цього регіону вихідцями з Правобережного Лісостепу відбулося пізніше[60].

Причини просування лісостепових правобережних племен на лівий берег Дніпра не з'ясовані. Версії, за якими це пов'язують з тиском на чорнолісців фракійських племен чи степового населення Півдня[61] потребують серйозної аргументації.

Цікавим питанням історії чорноліських племен є їхні відносини з фракійським населенням. Раніше вважалося, що вони обмежувалися лише культурним впливом на населення, що мешкало на захід від Дністра, і, можливо, незначним проникненням східних етнічних елементів у фракійське середовище[62]. Пізніше походження однієї з груп населення Середнього Подністров'я (Лісостепової Молдови) безпосередньо пов'язували з приходом туди з Подніпров'я племен пізньочорноліської культури[63]. Але на рівні сучасних знань можна припустити деякою мірою зворотний процес: проникнення певної, імовірно, невеликої, групи фракійського населення в ареал чорноліських племен.

Найважливішим моментом у житті чорноліських племен, безперечно, були їхні зв'язки з кочовим Степом. Тиск степових номадів на лісостепове населення, очевидно, почався вже у ранній період чорноліської історії (X—IX ст. до н. е.). Найімовірніше це були епізодичні набіги, що здійснювалися кочовиками так званої Чорногорівської групи — кіммерійцями чи протоскіфами. Ця експансія спрямовувалася, в основному, у південні райони Правобережного та Лівобережного Лісостепу. Наслідком її було зруйнування низки чорноліських селищ у басейні Тясмину на Правобережжі, наприклад Суботівського та Андрусівського, знищення чорноліських та бондарихінських поселень на кордоні Лівобережного Лісостепу та Степу, зокрема селищ Залінейне, Бузівка, Йосипівка, Дронівка[64]. Про степові набіги на південні межі Лісостепу свідчать численні знахідки окремих предметів озброєння, кінського спорядження та ін. Поховань кочовиків цього періоду у Лісостепу немає. Очевидно, у відповідь на удари войовничих степовиків, особливо на південних межах лісостепового Правобережжя, чорнолісці створили цілий масив городищ, зокрема в басейні Тясмину.

Ситуація змінилася у VIII—VII ст. до н. е., коли в степовій частині України з'являються кочові племена так званої Новочеркаської групи, вірогідніше — історичні кіммерійці. Лісостеп став одним з об'єктів вельми широких експансійних спрямувань степовиків. Військова активність кіммерійців охоплює практично більшу частину східноєвропейського Лісостепу: від Середнього Подоння на сході до Середнього Подністров’я на заході[65]. У вогні пожарищ гине низка городищ південної частини Правобережного Лісостепу, зокрема Тясминське. Сліди пожеж та руйнацій мають багато жител нижнього ярусу культурного шару Суботівського та Чорноліського городищ[66]. На відміну від раннього періоду, для розглядуваного часу в Лісостепу відомо декілька десятків поховань добре озброєних кінних воїнів, що практично нічим не відрізняються від степових кіммерійських могил, зокрема поховання у Носачеві, Квітках, Ольшані на Правобережжі, Бутенках — на Лівобережжі[67]. На території Лісостепу, особливо на Правобережжі, досить часто трапляються різноманітні знахідки, що належать носіям кіммерійської культури, головним чином предмети озброєння, кінського убору, деякі вироби кіммерійського типу знайдено на поселеннях (наприклад, Суботівське городище), що свідчить про безперечний вплив степовиків на культуру чорноліських племен.

На основі згаданих фактів можна дійти висновку, що у VIII— VII ст. до н. е. південна частина українського Лісостепу, ймовірно, перебувала під контролем степових кочовиків. Можливо, у цьому районі мешкала й частина номадів.

В історико-політичному аспекті інвазію кіммерійців у межі Лісостепу слід розглядати як один з етапів довготривалої експансії іраномовних номадів у землі осілого землеробського населення[68], експансії, що досягла свого апогею у подальший — скіфський час, коли Лісостеп став одним з районів розселення окремих контингентів кочових скіфів[69].

Причини, що спонукали номадів просуватися на територію Лісостепу, безперечно, були різними. Неабияке значення мали природно-кліматичні умови цього регіону, а головне — його високий економічний розвиток та ін.[70]

Основні напрями культурних зв'язків та традиції

Племена українського Лісостепу кіммерійського періоду підтримували між собою зв'язки, різноманітні за характером та інтенсивністю.

Носії бондарихінської культури мали найтісніші контакти з чорнолісцями Лівобережжя та Правобережжя, степовими племенами Півдня — кіммерійцями, а також з населенням Північного Кавказу та Закавказзя, про що свідчать знайдені в місцях розташування бондарихінських племен кельти чорноліського вигляду, сокири кобанського та колхидського типів. Інтенсивними зв'язками з чорнолісцями пояснюється запозичення у них багатьох форм посуду[71].

Тісні контакти мали місце між племенами Правобережжя. Це особливо стосується племен висоцької культури та культури Гава-Голігради. В керамічному комплексі останніх серед металічних виробів відома низка форм, запозичених у племен висоцької культури[72].

Водночас висоцькі племена зазнали потужного культурного впливу носіїв культур «полів поховальних урн» Центральної Європи. Зрештою, це призвело до того, що у племен висоцької культури поряд з інгумацією певною мірою поширився обряд кремації небіжчиків, характерний для Центральної Європи гальштатського періоду, відомі там форми урн та ін. Більшість знахідок металічних знарядь праці, побутових виробів, прикрас носіїв висоцької культури також мають центральноєвропейське походження[73].

Культурні впливи, запозичення тих чи інших традицій здійснювалися по-різному. Чи не найважливіша роль у цьому, безперечно, належала міжплеменним економічним зв'язкам, що створювали сприятливі передумови для тісних контактів різних племен Лісостепу між собою і з оточуючим світом. Цьому сприяли, зокрема, солеварні центри у Прикарпатті, осередки бронзо ливарного виробництва у Середньому Подніпров'ї та Закарпатті, продукція яких була важливим чинником міжплеменного обміну[74].

Важливе значення у культурному взаємовпливі мали також військові сутички, переміщення етнічних груп у межах Лісостепу.

Мистецтво

Мистецтво лісостепових племен кіммерійського періоду з його загальними рисами й локальними особливостями презентовано в основному різноманітним орнаментом, що найчастіше прикрашав посуд, ювелірні вироби, кінську упряж, та дрібного пластикою.

Найпопулярнішим був геометричний орнамент у вигляді прямих та косих ліній, зигзагів, кутів, хрестів, трикутників, ромбів; прямокутників, кілець та їх комбінацій. Найпоширенішим був геометричний орнамент, що складався з комбінацій трикутників та ромбів, у тому числі заштрихованих косими лініями чи заповнених кільцями (лощений посуд чорноліської культури Подніпров'я та Подністров'я, висоцької, культури Гава-Голігради). Часто він поєднувався зі штампованим орнаментом із спіралей та кілець. На кераміці носіїв бондарихінської культури геометричний орнамент вживається рідше. Візерунки з концентричних кілець та спіралей відомі й на різноманітних металічних та кістяних виробах, наприклад, на бронзових виливаних браслетах чорноліської культури, прикрасах висоцької культури.

Широко представлений геометричний орнамент у мистецтві степових кочовиків — кіммерійців, що проникли у Лісостеп. Питання про походження геометричного орнаменту, вживаного в мистецтві лісостепового населення доскіфської доби, складне. Деякі елементи, без сумніву, традиційно запозичені від племен попереднього періоду. Водночас складається цілком певне враження, що широке використання геометричних візерунків значною мірою пояснюється впливом культур Балкано-Дунайського регіону[75].